рефераты рефераты
 

Главная

Разделы

Новости

О сайте

Контакты

 
рефераты

Авиация и космонавтика
Административное право
Арбитражный процесс
Архитектура
Астрология
Астрономия
Банковское дело
Безопасность жизнедеятельности
Бизнес-план
Биология
Бухучет управленчучет
Водоснабжение водоотведение
Военная кафедра
География и геология
Геодезия
Государственное регулирование и налогообложение
Гражданское право
Гражданское процессуальное право
Животные
Жилищное право
Иностранные языки и языкознание
История и исторические личности
Коммуникации связь цифровые приборы и радиоэлектроника
Краеведение и этнография
Кулинария и продукты питания
Культура и искусство
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Масс-медиа и реклама
Математика
Медицина
Международное и Римское право
Уголовное право уголовный процесс
Трудовое право
Журналистика
Химия
География
Иностранные языки
Без категории
Физкультура и спорт
Философия
Финансы
Фотография
Химия
Хозяйственное право
Цифровые устройства
Таможенная система
Теория государства и права
Теория организации
Теплотехника
Технология
Товароведение
Транспорт
Трудовое право
Туризм
Уголовное право и процесс
Управление
Радиоэлектроника
Религия и мифология
Риторика
Социология
Статистика
Страхование
Строительство
Схемотехника
История
Компьютеры ЭВМ
Культурология
Сельское лесное хозяйство и землепользование
Социальная работа
Социология и обществознание

рефераты
рефераты

НАУЧНАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Проект кримінального кодекса України

Проект кримінального кодекса України

|Проект |

|(тираж 13.01.2001) |

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України

(1) Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення

охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку

і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від

злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також

запобігання злочинам.

(2) Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які

суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до

осіб, що їх вчинили.

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

(1) Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно

небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

(2) Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана

кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку

і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону.

(3) Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той

самий злочин більше одного разу.

(4) Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом,

а також на припущенних. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться

на її користь.

Розділ II. ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність

(1) Законодавство України про кримінальну відповідальність становить

Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та

загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

(2) Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набуття

чинності цим Кодексом, включаються до нього з часу набрання ними чинності.

(3) Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові

наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

(4) Застосування кримінального закону за аналогією заборонено.

(5) Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати

положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на

обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність в часі

(1) Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять

днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим

законом, але не раніше дня його опублікування.

(2) Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну

відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

(3) Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої

законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність в часі

(1) Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність

діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі,

тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким

законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або

відбули покарання, але мають судимість.

(2) Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність

діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в

часі.

(3) Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом'якшує

відповідальність, а частково її посилює має зворотну дію в часі лише у тій

частині, яка пом'якшує відповідальність.

Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів,

вчинених на території України

(1) Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають

кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

(2) Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато,

продовжено, закінчено або перепинено на території України.

(3) Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його виконавець

або хоча б один із співучасників діяв на території України.

(4) Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників

іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними

договорами, згода на обов'язковість, яких надана Верховною Радою України,

не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними

злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів,

вчинених громадянами України та особами без громадянства за межами України

(1) Громадяни України, а також особи без громадянства, що постійно

проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають

кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено

міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана

Верховною Радою України.

(2) Якщо зазначені особи за вчинені злочини зазнали кримінального покарання

за межами території України, вони не можуть бути притягнені в Україні до

кримінальної відповідальності за ці злочини.

Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів,

вчинених іноземцем за межами України

Іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні і

вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим

Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони

вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти інтересів

України та її громадян.

Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України

(1) Правові наслідки вироку суду іноземної держави можуть бути враховані,

якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства були

засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на

території України.

(2) Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів, невідбуте

покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави

враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання,

звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.

Стаття 10. Видача злочинця

(1) Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в

Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані

іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та

віддання до суду.

(2) Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них

на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за

вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача

передбачена міжнародними договорами України.

(3) Іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в

Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її

території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до

кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для

відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені

міжнародними договорами України.

Розділ III. ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДІЇ

Стаття 11. Поняття злочину

(1) Злочином визнається передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне

діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

(2) Не є злочином дія або бездіяльність, що хоча формально і містить ознаки

будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не

становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти

істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, територіальній громаді,

суспільству або державі.

Стаття 12. Класифікація злочинів

(1) Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої

тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

(2) Злочином невеликої тяжкості визнається злочин, за який законом

передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох

років, або інше, більш м'яке покарання.

(3) Злочином середньої тяжкості визнається злочин, за який законом

передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти

років.

(4) Тяжким злочином визнається злочин, за який законом передбачене

покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

(5) Особливо тяжким злочином визнається злочин, за який законом передбачене

покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або

довічне позбавлення волі.

Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини

(1) Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу

злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.

(2) Незакінченим злочином визнається готування до злочину та замах на

злочин.

Стаття 14. Готування до злочину

(1) Готуванням до злочину визнається підшукування або пристосування засобів

чи знарядь, підшукування співучасників або змовлення на вчинення злочину,

усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

(2) Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної

відповідальності.

Стаття 15. Замах на злочин

(1) Замахом на злочин визнається вчинене з прямим умислом і безпосередньо

спрямоване на вчинення злочину, передбаченого цим Кодексом діяння чи його

частини, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не

залежних від волі винного.

(2) Замах на вчинення злочину є закінченим, коли винний виконав усі ті дії,

які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, але злочин не було

закінчено з причин, які не залежали від волі винного.

(3) Замах є незакінченим, коли винний не вчинив усіх дій, які вважав

необхідними для настання злочинних наслідків.

Стаття 16. Відповідальність за незакінчений злочин

Відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за

статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка

передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині

(1) Добровільною відмовою визнається остаточне припинення особою за своєю

волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому особа

усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

(2) Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця,

підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично

вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Розділ IV. ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (СУБ'ЄКТ

ЗЛОЧИНУ)

Стаття 18. Суб'єкт злочину

(1) Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з

якого може наставати кримінальна відповідальність.

(2) Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у

віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин,

суб'єктом якого може бути лише певна особа.

Стаття 19. Осудність

(1) Осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого

цим Кодексом, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

(2) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення

діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто

не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок

хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної

діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

(3) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка вчинила суспільно

небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом у стані осудності, але до

постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її

можливості усвідомлювати мету, зміст та правові наслідки кримінальної

відповідальності за вчинене.

(4) До осіб, зазначених у частині другій та третій цієї статті можуть бути

застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені статтею 94

цього Кодексу. Після одуження така особа може підлягати кримінальній

відповідальності.

Стаття 20. Обмежена осудність

Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено

осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї

психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії

(бездіяльність) та (або) свідомо керувати ними.

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні

покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів

медичного характеру.

Стаття 21. Відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння внаслідок

вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманливих речовин

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю,

наркотичних засобів або інших одурманливих речовин, підлягає кримінальній

відповідальності.

Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

(1) Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення

злочину виповнилося шістнадцять років.

(2) Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років,

підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті

115 - 117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника

правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони

громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді,

народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із

здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з

діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної

держави (статті 112, 357, 389, 411, 455), умисне тяжке тілесне ушкодження

(стаття 121, частина 3 статей 354, 355, 359, 387, 409), умисне середньої

тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина 2 статей 354, 355, 359,

387, 409), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 263), терористичний акт

(стаття 264), захоплення заручників (статті 148, 358), зґвалтування (стаття

153), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

(стаття 154), крадіжку (статті 188, частини 1 статей 268, 315), грабіж

(статті 189, частина 2 статті 315), розбій (стаття 191, частина 3 статей

268, 315), вимагання (стаття 192, частина 1 статей 268, 315), умисне

знищення або пошкодження майна (статті 198, 356, 361, 388, 410),

пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 284), угон або

захоплення, залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи

річкового судна (стаття 285), незаконне заволодіння транспортними засобами

(стаття 296), хуліганство (частини 2 - 4 статті 303).

Розділ V. ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ

Стаття 23. Вина

Виною визнається психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи

бездіяльності, передбаченої цим Кодексом та її наслідків, виражене у формі

умислу або необережності.

Стаття 24. Умисел і його види

(1) Умисел поділяється на прямий і непрямий.

(2) Прямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно

небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його

суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

(3) Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно

небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його

суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала

настання цих наслідків.

Стаття 25. Необережність та її види

(1) Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну

недбалість.

(2) Необережність визнається злочинною самовпевненістю, якщо особа

передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого

діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх

відвернення.

(3) Необережність визнається злочинною недбалістю, якщо особа не

передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого

діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була могла їх передбачати.

Розділ VI. СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ

Стаття 26. Поняття співучасті

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів

злочину у вчиненні умисного злочину.

Стаття 27. Види співучасників

(1) Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, визнаються організатор,

підбурювач та пособник.

(2) Виконавцем (співвиконавцем) визнається особа, яка у співучасті з іншими

суб'єктами злочину особисто чи шляхом використання інших осіб, що не є

суб'єктами злочину, повністю або частково вчинила злочин, передбачений цим

Кодексом.

(3) Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину

(злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором

також визнається особа, яка утворила організовану групу чи злочинну

організацію або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування

чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або

злочинної організації, чи іншим чином забезпечувала злочинну діяльність

цієї групи або злочинної організації.

(4) Підбурювачем визнається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою,

примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

(5) Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів

чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими

співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця,

знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті

злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти

приховуванню злочину.

(6) Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь

і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним

шляхом, або придбання чи збування таких предметів. Особи, які вчинили ці

діяння, підлягають відповідальності лише у випадках, передбачених статтями

202 та 406 цього Кодексу.

(7) Не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочину неповідомлення

про достовірно відомий підготовлюваний, вчинюваний злочин. Такі особи

підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння

містить склад іншого злочину.

Стаття 28. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою,

організованою групою або злочинною організацією

(1) Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили

декілька виконавців без попередньої змови.

(2) Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його

спільно вчинили декілька осіб, які заздалегідь, тобто до початку злочину,

домовилися про спільне його вчинення.

(3) Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні

або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо

зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та інших (іншого)

злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи,

спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

(4) Злочинною організацією визначається стійке, ієрархічне об'єднання,

члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою

зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення

тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або

керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або

забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших

злочинних груп. Вчиненим злочинною організацією вважається також тяжкий або

особливо тяжкий злочин, вчинений її членом (членами) в інтересах злочинної

організації.

Стаття 29. Відповідальність співучасників

(1) Виконавець (співвиконавець) підлягає відповідальності за статтею

Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.

(2) Організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності за

відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої

частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

(3) Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину,

ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують

відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як

ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в

вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.

(4) У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники

підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.

(5) Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння,

вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

Стаття 30. Відповідальність організаторів та учасників організованої групи

і злочинної організації

(1) Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає

відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною

організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.

(2) Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають

відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали

участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

Стаття 31. Добровільна відмова співучасників

(1) У разі добровільної відмови виконавець (співвиконавець) не підлягає

кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17

цього Кодексу У цьому випадку інші співучасники підлягають відповідальності

за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого

добровільно відмовився виконавець.

(2) Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові

організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину

або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що

готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника визнається також

ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину, або неусунення перешкод

вчиненню злочину.

(3) У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець

підлягає відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин,

залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

Розділ VII. ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ

Стаття 32. Повторність злочинів

(1) Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів,

передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього

Кодексу.

(2) Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при

вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше

тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

(3) Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього

Кодексу, визнається повторним лише у випадках, зазначених в Особливій

частині цього Кодексу.

(4) Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було

звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими

законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Стаття 33. Сукупність злочинів

(1) Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше

злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті

Особливої частини цього Кодексу, за жоден яких її не було засуджено. При

цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної

відповідальності за підставами, встановленими законом.

(2) При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за

відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Стаття 34. Рецидив злочинів

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка

має судимість за умисний злочин.

Стаття 35. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів

Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації

злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості

звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках,

передбачених цим Кодексом.

Розділ VIII. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

Стаття 36. Необхідна оборона

(1) Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту

охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої

особи, а також суспільних інтересів, інтересів територіальної громади чи

інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння

тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для

негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було

допущено перевищення меж необхідної оборони.

(2) Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості

уникнення суспільно небезпечного посягання або звернення за допомогою до

інших осіб чи органів влади.

(3) Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому,

хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання

або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне

кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у

статтях 118 та 124 цього Кодексу.

(4) Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне

душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не

могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи

обстановці захисту.

(5) Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком

кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших

засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу

групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення

у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно

тому, хто посягає.

Стаття 37. Уявна оборона

(1) Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких

обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа,

неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність

такого посягання.

(2) Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду

лише у випадках, коли обставини, що склалися, давали особі з урахуванням її

вікових, розумових, освітніх, психологічних та інших особистих

характеристик достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і

вона не усвідомлювала не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

(3) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого

припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах

відповідного реального посягання, вона підлягає відповідальності як за

перевищення меж необхідної оборони.

(4) Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла

усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона

підлягає відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин

(1) Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо

після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила

злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було

допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

(2) Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається

умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не

відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком

відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та

124 цього Кодексу.

Стаття 39. Крайня необхідність

(1) Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані

крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо

загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а

також суспільним інтересам, інтересам територіальної громади чи держави,

якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами

і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

(2) Перевищенням меж крайньої необхідності визнається умисне заподіяння

шкоди правоохоронюванним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж

відвернена шкода.

(3) Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж

крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання,

викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність

заподіяної шкоди цій небезпеці.

Стаття 40. Фізичний або психічний примус

(1) Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду

правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного

примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

(2) Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди

правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу,

внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також

психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього

Кодексу.

Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження

(1) Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним

інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання

законного наказу або розпорядження.

(2) Наказ або розпорядження визнається законним, якщо воно віддано

відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за

змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням

конституційних прав та свобод людини і громадянина.

(3) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася

виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

(4) Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння,

вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає

кримінальній відповідальності на загальних підставах.

(5) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного

характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання

такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що

віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Стаття 42. Діяння, пов'язане з ризиком

(1) Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду

правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах

виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

(2) Ризик визнається виправданим, якщо мета, що була поставлена, не можна

було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з

ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що

здійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним

інтересам.

(3) Ризик не визнається виправданим, якщо він заздалегідь створював загрозу

для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших

надзвичайних подій.

Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття

злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

(1) Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам

особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання,

беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою

попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

(2) Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній

відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної

організації особливо тяжкого злочину вчиненого умисно і пов'язаного з

насильством над потерпілим або тяжкого злочину, вчиненого умисно і

пов'язаного з причиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або

настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

(3) Особа, яка вчинила такий злочин, не може бути засуджена до довічного

позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути

призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку

позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Розділ IX. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної

відповідальності

(1) Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної

відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі

закону України про амністію чи акта помилування.

(2) Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється

законом.

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим

каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від

кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро

покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала

завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.

Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з

примиренням винного з потерпілим

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від

кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та

відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з

передачею особи на поруки

(1) Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та

щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з

передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за

їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на

поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного

характеру та не порушуватиме громадського порядку.

(2) У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до

кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною

обстановки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може

бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на

час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки

вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала

бути суспільно небезпечною.

Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із

закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності

(1) Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня

вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі

строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом

передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом

передбачене покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі;

3) сім років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) п'ятнадцять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) двадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

(2) Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася

від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня

з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа

звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення

злочину минуло двадцять років.

(3) Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у

частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин

середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності

в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки

давності обчислюються окремо за кожний злочин.

(4) Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий

злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення

волі вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність,

довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням

волі на певний строк.

(5) Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та

безпеки людства, передбачених у статтях 449 - 451, 454 цього Кодексу.

Розділ X. ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 50. Поняття покарання та його мета

(1) Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за

вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в

передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого.

(2) Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а

також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими

особами.

(3) Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити

людську гідність.

Стаття 51. Види покарань

(1) До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути

застосовані лише такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або

кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Стаття 52. Основні та додаткові покарання

(1) Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові

обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в

дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний

строк, довічне позбавлення волі.

(2) Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання,

рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

(3) Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

(4) За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання,

передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. До основного

покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках

та порядку, передбачених цим Кодексом.

(5) Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком

відповідальність, передбачену статтями 403 та 405 цього Кодексу.

Стаття 53. Штраф

(1) Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах,

встановлених в Особливій частині цього Кодексу.

(2) Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину

та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої

частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

(3) Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його

прямо передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

(4) У випадку ухилення особи від сплати штрафу суд може замінити несплачену

суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт із розрахунку один місяць

виправних робіт за чотири встановлених законодавством України

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох

років.

Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або

кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове,

спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена

за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю

(1) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років

або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

(2) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не

передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умови, що з

урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із

заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд

визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або

займатися певною діяльністю.

(3) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

не застосовується до народних депутатів України, сільських, селищних,

міських голів, депутатів представницьких органів місцевого самоврядування.

(4) При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися

певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі,

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення

волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного

покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав

законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту

відбуття основного покарання, а при призначенні покарання вигляді

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як

додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 75

цього Кодексу, - з моменту набрання законної сили вироком.

Стаття 56. Громадські роботи

(1) Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи

чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають

органи місцевого самоврядування.

(2) Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот

сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

(3) У разі злісного ухилення засудженого від відбування громадських робіт

вони заміняються обмеженням волі або арештом. При цьому час, протягом якого

засуджений відбував громадські роботи, зараховується при визначенні строку

обмеження волі або арешту з розрахунку один день обмеження волі або арешту

за вісім годин громадських робіт.

(4) Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої

або другої групи, вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей віком до восьми

років, жінкам, які досягли п'ятдесятип'ятирічного віку, чоловікам, які

досягли шістдесятирічного віку, а також військовослужбовцям строкової

служби.

Стаття 57. Виправні роботи

(1) Покарання у вигляді виправних робіт встановлюється на строк від шести

місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми

заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход

держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до

двадцяти відсотків.

(2) Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які

перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб,

що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а

також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів,

нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових

осіб місцевого самоврядування.

(3) Особам, які стали непрацездатними після винесення вироку суду, виправні

роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох установлених

законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один

місяць виправних робіт.

Стаття 58. Службове обмеження для військовослужбовців

(1) Покарання у вигляді службового обмеження застосовується до засуджених

військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк

від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а

також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу

засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення

волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той

самий строк.

(2) Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження

провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком

суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування

покарання засуджений не може бути підвищений на посаді, у військовому

званні, строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для

присвоєння чергового військового звання.

Стаття 59. Конфіскація майна

(1) Покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусовому

безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є

власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен

зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети,

що конфіскуються.

(2) Конфіскація майна встановлюється за особливо тяжкі злочини, а також за

тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо

передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

(3) Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом

України.

Стаття 60. Арешт

(1) Покарання у вигляді арешту полягає в триманні засудженого в умовах

ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

(2) Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

(3) Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних

жінок та до жінок, які мають дітей віком до восьми років.

Стаття 61. Обмеження волі

(1) Покарання у вигляді обмеження волі полягає у триманні особи в

кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від

суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням

засудженого до праці.

(2) Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

(3) Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і

жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли

пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів

першої і другої груп.

Стаття 62. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

(1) Покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається

військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох

років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи

обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити

позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному

батальйоні на той самий строк.

(2) Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість

позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували

покарання у вигляді позбавлення волі.

Стаття 63.Позбавлення волі на певний строк

(1) Покарання у вигляді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та

поміщенні його на певний строк у кримінальновиконавчі установи.

(2) Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти

років.

Стаття 64. Довічне позбавлення волі

(1) Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких

злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим

Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на

певний строк.

(2) Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини

у віці до 18 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час

вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Розділ XI. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 65. Загальні засади призначення покарання

(1) Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу,

що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, спосіб та

мотиви вчиненого злочину, характер та розмір заподіяної шкоди та обставини,

що пом'якшують та обтяжують покарання.

(2) Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й

достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

(3) Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено

відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин,

визначаються статтею 69 цього Кодексу.

(4) Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої

частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за

сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71

цього Кодексу.

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

(1) При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують,

визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю

злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної

шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших

обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну,

службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного

неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної

діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з

вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

(2) При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують,

і обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

(3) Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті

Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його

кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання

як таку, що його пом'якшує.

Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання

(1) При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою,

організованою групою чи злочинною організацією;

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі

або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або

громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що

перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані

вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи

іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає

психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану,

інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння

або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманливих

засобів;

14) вбивство заручника.

(2) Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-

яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за виключенням

обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 та 14, такою, що обтяжує

покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

(3) При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його

обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

(4) Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті

Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його

кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання

як таку, що його обтяжує.

Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин,

вчинений у співучасті

(1) При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись

положеннями статей 65 - 67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості

вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини,

внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

(2) При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись

положеннями статей 65 - 67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь

участі кожного з них у вчиненні злочину.

Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

(1) За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно

знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, урахуванням особи винного суд,

умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або

злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої

межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу або

перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в

санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити

покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання

в Загальній частині цього Кодексу.

(2) На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не

призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої

частини цього Кодексу як обов'язкове.

Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів

(1) При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і

додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом

поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи

часткового складання призначених покарань.

(2) При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів

визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього

Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із

злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити

остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку,

встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення

волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом

поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

(3) До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть

бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні

яких особу було визнано винною.

(4) За правилами, передбаченими в частинах 1 - 3 цієї статті, призначається

покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що

засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення

вироку у першій справі. У цьому випадку в строк покарання, остаточно

призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте

повністю або частково за першим вироком, за правилами, передбаченими в

статті 72 цього Кодексу.

Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків

(1) Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття

покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим

вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за

попереднім вироком.

(2) При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання

не повинен перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду

покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у

вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного

за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у

випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк

позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен

перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань вигляді довічного

позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк

покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається

шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

(3) Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута

його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного

покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

(4) Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від

покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини

покарання за попереднім вироком.

(5) Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття

покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці

нові злочини за правилами, передбаченими в статті 70 цього Кодексу, а потім

до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи

частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у

межах, встановлених у частині другій цієї статті.

Стаття 72. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього

ув'язнення

(1) При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків

менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з

такого їх співвідношення:

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або

арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні

виправних робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або

арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні

виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для

військовослужбовців, або три дні виправних робіт.

(2) При призначенні за кількома вироками покарання у вигляді виправних

робіт або службового обмеження для військовослужбовців складанню підлягають

лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого

складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.

(3) Основні покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні

посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю

злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не

підлягають і виконуються самостійно.

(4) Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються

самостійно.

(5) Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі

засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими

у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених в

частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може

пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його

відбування.

Стаття 73. Обчислення строків покарання

Строки покарання обчислюються в роках та місяцях. При заміні або складанні

покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається

обчислення строків покарання у днях.

Розділ XII. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

(1) Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування,

заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім

звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону

України про амністію чи акта помилування, може застосовуватися тільки судом

у випадках, передбачених цим Кодексом.

(2) Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає

звільненню від призначеного судом покарання.

(3) Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового

закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цим

законом.

(4) Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути

за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з

урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу

на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

(5) Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на

підставах, передбачених статтею 48 цього Кодексу.

Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

(1) Якщо суд при призначенні покарання у вигляді виправних робіт,

службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також

позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість

злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про

можливість виправлення підсудного без відбування покарання, він може

прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

(2) У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування

призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового

строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

(3) Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох

років.

Стаття 76. Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування

покарання з випробуванням

(1) У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може

покласти на засудженого такі обов'язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу

кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця

проживання, роботи або навчання;

4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінальновиконавчої

системи;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що

становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

(2) Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання

покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених

військовослужбовців - командирами військових частин.

Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від

відбування основного покарання з випробуванням

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути

призначені додаткові покарання у вигляді штрафу, позбавлення права обіймати

певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового,

спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з

випробуванням

(1) Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені

на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від

призначеного йому покарання.

(2) Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або

систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні

стягнення, і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд

направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

(3) У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину

суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71 - 72

цього Кодексу.

Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних

жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

(1) У разі призначення покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення

волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім

засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і

особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування

як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку

у межах строку, на який згідно з законом, жінку може бути звільнено від

роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного

віку.

(2) У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних

жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на

засуджену обов'язки, передбачені статті 76 цього Кодексу.

(3) Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами кримінально-

виконавчої системи.

(4) Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки

засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування

покарання, призначеного вироком.

(5) У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка

відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця

проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує

покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення,

що потягли за собою адміністративні стягнення, і свідчать про її небажання

стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє

засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

(6) Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд

призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього

Кодексу.

Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням

строків давності виконання обвинувального вироку

(1) Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання

чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження

волі;

2) три роки - у разі засудження до покарання у вигляді обмеження волі або

позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) сім років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за

злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на

строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення

волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до

позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) двадцять років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення

волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

(2) Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним

покаранням, призначеним за вироком суду.

(3) Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування

покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення

засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому

разі строки давності, передбачені частиною першою цієї статті, подвоюються,

але не можуть перевищувати п'ятнадцяти років.

(4) Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених

у частинах першій та другій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої

тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому

випадку починається з дня вчинення нового злочину.

(5) Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного

позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе

застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням

волі.

(6) Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та

безпеки людства, передбачені статтями 449 - 451, 454 цього Кодексу.

Стаття 81. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

(1) До осіб, що відбувають покарання у вигляді виправних робіт, службового

обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в

дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може

бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Особу може бути умовнодостроково звільнено повністю або частково і від

відбування додаткового покарання.

(2) Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути

застосоване, якщо засуджений зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до

праці довів своє виправлення.

(3) Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути

застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин

невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний

тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо

особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний

злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за

який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний

особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше

звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом

невідбутої частини покарання.

(4) У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовнодострокове

звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання

нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими

статтями 71 і 72 цього Кодексу.

Стаття 82. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

(1) Особам, що відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення

волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким

покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах

строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду

покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання,

призначеного вироком.

(2) У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким

засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання.

Засуджений підлягає звільненню від додаткового покарання, якщо воно є більш

суворим, ніж нове основне покарання.

(3) Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована,

якщо засуджений став на шлях виправлення.

(4) Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після

фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин

невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий

злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа

раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і

до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який

вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний

особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше

звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом

невідбутої частини покарання.

(5) До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване

умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього

Кодексу.

(6) Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд

до покарання за знову вчинений злочин додає невідбуту частину більш м'якого

покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

Стаття 83. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які

мають дітей віком до трьох років

(1) Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали

вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених

до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо

тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку,

на який згідно законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з

вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

(2) Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка

має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка

має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

(3) Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органом кримінально-

виконавчої системи за місцем проживання.

(4) Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд

залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або

замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування

покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або

частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого

засуджена не відбувала покарання.

(5) Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання,

відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця

проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або

систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні

стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за

поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання,

призначеного за вироком.

(6) Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила

новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у

статтях 71 і 72 цього Кодексу.

Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою

(1) Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла

на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати мету, зміст

та правові наслідки кримінальної відповідальності за вчинене. До такої

особи застосовуються примусові заходи медичного характеру, відповідно до

статей 92 - 95 цього Кодексу.

(2) Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на

іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути

звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні

цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер

захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

(3) Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або

тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до

військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання.

(4) У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї

статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не

закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу,

або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час,

протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного

характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в

частині п'ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі

дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 85. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію

або акта про помилування

На підставі закону України про амністію або акта про помилування засуджений

може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового

покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту

його частину більш м'яким покаранням.

Стаття 86. Амністія

(1) Амністія оголошується Законом України у відношенні певної категорії

осіб.

(2) Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю

або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання.

(3) Законом про амністію може бути передбачено заміна засудженому покарання

або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

(4) Амністію не може бути застосовано щодо особи, яка не відшкодувала

матеріальної і моральної шкоди потерпілому та не розкаялася у вчиненому.

(5) Дія закону про амністію поширюється на карані діяння, вчинені виключно

до набрання ним чинності і не поширюється на карані діяння, що тривають або

продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання

чинності відповідним законом про амністію.

Стаття 87. Помилування

(1) Помилування здійснюється Президентом України у відношенні індивідуально

визначеної особи.

(2) Актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного

судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на

строк не менше двадцяти п'яти років.

Розділ XIII. СУДИМІСТЬ

Стаття 88. Правові наслідки судимості

(1) Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили

обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

(2) Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також

в інших випадках, передбачених законами України.

(3) Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або

звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння,

злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не

мають судимості.

(4) Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають

судимості.

Стаття 89. Строки погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом

іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом

зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з

випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо

строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа

визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового

покарання;

2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом

іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення

цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування

покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від

додаткового покарання і його строк перевищує строк основного покарання, то

жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього

додаткового покарання;

3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися

певною діяльністю після виконання цього покарання;

4) особи, які відбули покарання у вигляді службового обмеження для

військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні

військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також

військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені до штрафу, виправних робіт або арешту, якщо вони

протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не

вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин

невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня

відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо

вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та

додаткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони

протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не

вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо

вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та

додаткового) не вчинять нового злочину.

Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості

(1) Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і

додаткового покарання.

(2) До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок

не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася.

Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків

давності виконання вироку.

(3) Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк

погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого нею

покарання - з моменту звільнення від відбування покарання (основного та

додаткового).

(4) Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням,

то строк погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого до

заміни більш суворого покарання - з моменту відбуття більш м'якого

покарання (основного та додаткового).

(5) Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення

судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості,

переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення

судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття

покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

Стаття 91. Зняття судимості

(1) Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або

позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці

довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення

строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.

(2) Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини

строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.

(3) Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним

кодексом України.

Розділ XIV. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є поміщення особи, яка вчинила

суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого

Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою

її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно

небезпечних діянь.

Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного

характеру

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності чи обмеженої осудності суспільно

небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених статтями

Особливої частини цього Кодексу;

2) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу

до постановлення вироку або під час відбування покарання, що позбавляє їх

можливості усвідомлювати мету, зміст та правові наслідки кримінальної

відповідальності за вчинене.

Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру

(1) Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого

діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або

інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

рефераты
© РЕФЕРАТЫ, 2012

рефераты