НАУЧНАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Реферат: Права державних органів влади по бюджету

Реферат: Права державних органів влади по бюджету

ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................

......................................

І. ТЕОРЕТИЧНА

..................................................................

Конституція

україни...........................................................................

2. механізм ПРИЙНЯТТЯ НОРМАТИВНИХ АКТІВ В україні ........................

Аспекти фінансової діяльності

Про систему державного фінансового контролю.....................................

3. відповідальність ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПО ФІНАНСОВИМ

ПИТАННЯМ.....................................................................

.................................

Кримінальні порушення встановленого законом порядку зміни складу і структури

бюджетів.....................................................................

.............

Кодекс України про адміністративні правопорушення............................

Кримінальний Кодекс

України.....................................................................

II. ПРАКТИЧНА

ЧАСТИНА.........................................................................

Заходи для покращення фінансового стану Полтавського ГЗК 'а............

Показники фінансової діяльності

підприємства.......................................

ВИСНОВКИ.....................................................................

................................

СПИСОК

ВСТУП Правові та організаційні заходи державних органів

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування базується на

відповідних принципах - галузевих, а також принципах окремих інститутів даної

галузі права, міжгалузевих та загальноправових принципах. Галузеві принципи

фінансової діяльності держави - це основоположні правила і вимоги, які

відображають її найістотніші особливості і цілеспрямованість, а основний

зміст їх визначається Конституцією України та нормами права, що безпосередньо

регламентують цю діяльність.

Принципи фінансової діяльності держави, як основні начала правового

регулювання, виступають своєрідним камертоном всієї наступної

нормотворчості у даній сфері суспільних відносин. Вони гарантують

безперервність та послідовність нормотворчого процесу, забезпечують

взаємозв'язок фінансового законодавства та фінансової політики. Особливо

велика роль принципів права у формуванні судової та адміністративної

практики, у відміні застарілих та прийнятті нових юридичних норм, тлумаченні

правових актів та усуненні прогалин в законодавстві.

Стрижневий принцип фінансової діяльності зумовлений публічною суттю самих

державних фінансів і полягає в публічному характері цієї діяльності.

Другий принцип полягає в розподілі функцій в цій галузі між представницькими

органами влади та виконавчими органами влади на основі конституційного

принципу розподілу компетенції законодавчої і виконавчої влад взагалі.

Представницькі органи влади приймають необхідні рішення , а виконавчі органи

зобов'язані виконувати їх.

Ще один галузевий принцип - пріоритет в галузі фінансової діяльності держави

представницьких органів влади перед виконавчими органами влади. По суті він

ніби випливає з принципу розподілу функцій законодавчої і виконавчої влад у

сфері фінансів, є його зворотною стороною. Обидва ці

принципи нерозривні один з одним і завжди проявляються одночасно, лише кожний

у своїй специфічній ролі.

Серед галузевих принципів фінансової діяльності держави ключова роль належить

принципу пріоритетності публічних видатків по відношенні до прибутків казни.

Це зумовлено тим, що об'єктивно здійснення державою її функцій не може

ставитись у прямопропорційну залежність від величини доходу державного

бюджету. Інакше в певні періоди розвитку це загрожувало б державі різким

скороченням її дієздатності чи навіть загибеллю або глибокими катаклізмами в

суспільстві. Саме подібну до цієї ситуацію переживає нині Україна.

Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та

використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку

держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів

мають грунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції:

визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких в конкретний період

поширюється дія правової норми, права і обов'язки юридичних і фізичних осіб

щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів, є основою для

прийняття відповідних дій з виконання правових норм.

Так, Декретом Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок з громадян"

регулюються конкретні правові відносини, що виникають між державою і

громадянами при сплаті прибуткового податку. Якщо він не сплачений у строк за

відповідний період, то в дію вступають юридичні засобі забезпечення прав як

держави, так і громадян [10].

Суб'єктами фінансово-правових відносин є держава, громадяни і підприємницькі

структури. Всі фінансово-правові відносини виникають і припиняються також у

випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів,

використання передбачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему

фінансового права, яка грунтується на конституції України. На основі

Конституції України. На основі Конституції приймається ряд законодавств, що

регулюють окремі сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони "Про

бюджетну систему України", "Про систему оподаткування України" та інші.

Від імені держави організаційну роботу з використання чинного законодавства

здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство

фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку

і реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється

колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства, звіти

керівних працівників міністерства і підзвітних йому фінансових органів,

проекти бюджету питання контролю його виконання.

В апараті міністерства створюються управління і відділи. На міністерство

покладено такі функції [11]:

• підготовка проекту державного бюджету України, подання Кабінету Міністрів,

а після схвалення ним до Верховної Ради;

• організація виконання бюджетів, підготовка звіту про їхнє виконання і

подання його на затвердження Верховною Радою;

• розробка проектів нового фінансового законодавства і нормативних актів з

фінансових питань;

• обгрунтування основних положень фінансової політики держави і подання на

розгляд Уряду і Парламенту України концепції бюджету та податкової політики;

• розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних з використанням

фінансових ресурсів;

• здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всіма органами

управління;

• керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;

• контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності всіх

державних організацій, установ і підприємств.

Фінансові органи держадміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового

рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства. У вузькому

розумінні поняття принцип пріоритетності публічних видатків означає, що до

бюджету в ході його формування необхідно включати лише ті видатки, які

необхідні для виконання власне функцій держави, і ніяк не більше. Це

досягається дійсним забезпеченням на практиці вільної конкуренції прав

суб'єктів фінансових правовідносин на наявні в розпорядженні публічної влади

фінансові ресурси, тобто "конкуренцією заявлених потреб". У відповідності з

принципом пріоритетності державних видатків недоцільне будь-яке відхилення

від вимог єдності і повноти бюджету, як і цільова прив'язка конкретних

доходів до певних видів видатків, оскільки при цьому неможливо перевірити в

достатній мірі видатки на їх необхідність.

Серед інших принципів фінансової діяльності держави необхідно назвати принцип

здорових фінансів, принцип фінансової безпеки держави, принцип єдності

фінансової діяльності і грошової системи держави, принцип самостійності у

встановлених чинним законодавством держави межах фінансової діяльності

держави, принцип самостійності у встановлених чинним законодавством держави

межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування, принципів

соціальної спрямованості фінансової діяльності держави, принцип плановості,

принцип гласності та деякі інші.

Фінансове право суверенної України ще остаточно не сформувалось. В ньому, як

і в самій українській державі, українському суспільстві в цілому, є чимало

залишків минулого (перш за все надмірний фіскальний ухил), основ теперішнього

(внутрішня незбалансованість, суперечливість норм, що переростає часто у

взаємовиключення), паростки майбутнього (рівність суб'єктів права усіх форм

власності, посилення матеріальної відповідальності за правопорушення в галузі

фінансів і інше).

Масштаби і глибина фінансової кризи в Україні багатократно посилились в

порівнянні з тим, якими вони могли бути, насамперед в силу недостатнього

врахування усіх складностей переходу до ринкових відносин, гіперболізацією

ролі товарно-грошових відносин в саморегулюванні економіки перехідного

періоду, практичною втратою управління відтворювальним процесом.

В даний час в Україні поряд з головним завданням фінансової політики держави

- фінансовим забезпеченням здійснюваних перетворень в країні - не менш гостро

постали завдання запобігти соціальному вибуху в суспільстві, максимально

полегшити труднощі переходу від однієї системи суспільних відносин до іншої.

Тому, враховуючи підсумки фінансової діяльності держави у 1996 році,

першочерговими завданнями її подальшої фінансової політики залишаються, як і

в попередні роки, подолання спаду виробництва, підвищення зайнятості та

соціальної захищеності населення.

І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

відносини України

Правовою формою відображення фінансової діяльності є фінансово-правові акти.

Вони поділяються на дві великі групи: 1) акти органів законодавчої влади; 2)

акти органів виконавчої влади, на закони і підзаконні акти.

Можна стверджувати, що фінансово-правові акти, у формі яких і

[12].

Форма фінансово-правового акту насамперед залежить від того, яку галузь

фінансової діяльності держави покликаний регулювати цей акт, яке значення для

життя держави і суспільства ця діяльність має. Такими формами можуть

виступати: Конституція України; закони України; укази Президента України;

декрети Кабінету Міністрів України; накази, інструкції чи положення Мінфіну

України чи Державної податкової адміністрації України; методичні вказівки,

листи, телеграми Національного банку України тощо.

Фінансово-правові акти видають і органи місцевого самоврядування в межах

фінансових повноважень, визначених їм Конституцією України (стаття 143) і

законами України.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Стаття 92.

Виключно законами України встановлюються:

Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування;

система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування

фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території

України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і

зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх

види і типи.

Оскільки закони мають вищу юридичну силу в системі нормативно-правових актів,

то цілком зрозуміло, що саме ними повинні регулюватися найважливіші питання

суспільних відносин. Саме про це і свідчить стаття Конституції України.

Так виходячи із необхідності забезпечення економічності безпеки держави, саме

закон має встановлювати правила фінансових відносин у державі, порядок

формування Державного бюджету та бюджетної системи України, основи грошового

обігу та валютного регулювання (п. 1 ч. 2), що є особливо важливим для

розвитку соціально-економічних відносин в Україні.

Дана стаття Конституції має важливе значення для впорядкування правового

регулювання суспільних відносин у нашій правовій державі, оскільки в ній

окреслюється коло найважливіших питань, правове регулювання яких має

визначитися та встановлюватися виключно законами України.

Стаття 94. Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно

направляє його Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує

його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі

своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України

для повторного розгляду.

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон

для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має

бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою

України не менш як двома третинами від її конституційного складу. Президент

України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти

днів.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення,

якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Оприлюдненням закону вважається його публікація у "Відомостях Верховної

Президент України може скористатися правом відкладального вето, під яким

розуміється право глави держави на повернення закону, направленого йому на

підпис, для повторного розгляду в парламент. Відхиляючи закон, Президент

надсилає до Верховної Ради також сформульовані і мотивовані пропозиції щодо

цього закону.

Стаття 95. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і

неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і

територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначається будь-які видатки

держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих

видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути

оприлюдненні.

Україна має свій власний державний бюджет, який відображає систему існуючих

економічних відносин, обумовлених дією закону вартості та розширення товарно-

грошових відносин в умовах ринку. Бюджет виступає основним засобом розподілу

і перерозподілу грошових коштів, є формою організації руху коштів.

У соціальній сфері через бюджет держава намагається забезпечити необхідний

життєвий рівень населення, фінансує допомогу непрацюючим, задовольняє потреби

соціального захисту пенсіонерів, дітей, інвалідів і інших категорій громадян,

які перебувають на утриманні держави. Фінансування з бюджету враховує потреби

зміцнення оборони країни, утримання органів виконавчої влади і правоохоронних

органів. Перехід до ринкової економіки робить дохідним джерелом бюджету

податкові платежі (податок на добавлену

вартість, на прибутки підприємств, на прибутки населення, акцизний збір та

ін.). Всі види державного мита є доходами державного бюджету. Всі бюджети

бюджетної системи України будуються на принципах єдності, повноти,

реальності, справедливості, власності, самостійності. Сукупність принципів

являє собою бюджетний устрій. Згідно з Законом "Про бюджетну систему України"

від 5 грудня 1990 р. в редакції від 29 червня 1995 р. проект Державного

бюджету виходить з основних макроекономічних показників на плановий рік

(обсяг валового внутрішнього продукту, національний дохід, зведений баланс

фінансових ресурсів, баланс доходів і витрат населення, платіжний баланс,

валютний план.

Бюджетна процедура регламентується правовими нормами і становить бюджетний

стадійний процес. Кабінет Міністрів виконує Державний бюджет, збираючи доходи

і проводячи витрати тільки на один рік (бюджетний рік).

Бюджетне планування і виконання бюджету дає можливість встановлювати:

• джерела надходження коштів;

• об'єкти бюджетного фінансування.

За повне і своєчасне надходження коштів у дохідну частину бюджету і ефективне

їх використання на органи виконавчої влади і місцевого самоврядування

покладаються обов'язки і відповідальність.

Прямо заборонено здійснювати видатки з державного бюджету за іншими

нормативними актами, що забезпечує більшу захищеність дефіциту бюджету від

подальшого збільшення, раціональне витрачання фінансів за їх цільовим

призначенням.

Законодавче закріплення виключної компетенції Верховної Ради щодо питань

витрачання бюджетних коштів посилає відповідальність уряду, який через

Міністерство фінансів, міністерства, відомства, інші органи виконавчої влади

в центрі і на місцях організовує виконання Державного бюджету. До того ж

Законом "Про бюджетну систему України" передбачено відповідальність за

порушення бюджетного законодавства.

Згідно статті 96 Державний бюджет України затверджується щорічно

Верховною Радою на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин -на

інший період.

Кабінет Міністрів не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Раді

проект закону про Державний бюджет на наступний рік.

Комітети Верховної Ради виконують покладені на них завдання -внесення

пропозицій при розробці бюджету на наступний рік. Комітет з питань бюджету

готує проект бюджетної резолюції, яка в загальному вигляді окреслює

пріоритети бюджетної політики держави на наступний період. Бюджетна резолюція

після її затвердження Верховною Радою є орієнтиром для Кабінету Міністрів при

розробці проекту бюджету і для парламенту при розгляді проекту і законів, які

впливають на доходи і видатки Державного бюджету.

Державне казначейство виконує визначені нормативними актами завдання в

структурі Міністерства фінансів України, яке є безпосередньо відповідальним

органом. Прем'єр-міністр України єдиний має право представляти і захищати

проект Державного бюджету перед Верховною Радою. Конституція України

передбачає подання доповіді Кабінету Міністрів про хід виконання Державного

бюджету поточного року разом з проектом Державного бюджету, оскільки Верховна

Рада лише таким чином може проконтролювати фінансовий стан у державі і

оцінити діяльність уряду. В разі незатвердження доповіді, згідно п.13 ст.85

Конституції може бути прийнята резолюція недовіри Кабінету Міністрів.

Згідно статті 98 Конституції всі суб'єкти державного та приватного

секторів власності, які отримують, перераховують або використовують кошти

Державного бюджету, мають частку державної власності у своїх статутних фондах,

підлягають контролю з боку Рахункової палати.

Стаття 142 визначає принципові засади формування і структуру матеріальної

і фінансової основі місцевого самоврядування в Україні. Це зумовлено наявністю

в їх володінні та вільному розпорядженні матеріальних.

фінансових та інших ресурсів, необхідних для виконання покладених на них

завдань.

Відповідно до ч.І даної статті матеріальну і фінансову основу місцевого

самоврядування в Україні становлять:

з одного боку - рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші

кошти, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл,

районів, міст;

З другого боку - об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні

районних і обласних рад.

Складовою частиною матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування

є доходи місцевих бюджетів та інші кошти, якими можуть розпоряджатися органи

самоврядування відповідно до наданих Конституцією і законами повноважень.

Самостійність місцевих бюджетів забезпечується наявністю власних доходних

джерел і правом визначення напрямів їх використання. Іншим органам заборонено

втручатися в складання, затвердження та виконання місцевого бюджету(крім

винятків, встановлених законами України).

Відповідно до чинної Конституції і законодавства про бюджетну систему доходи

місцевих бюджетів поділяються на закріплені і регульовані.

Закріплені - доходи, які повністю або частково(у процентному відношенні)

зараховуються до відповідних місцевих бюджетів без затвердження їх

щорічними рішеннями рад вищого рівня. Ними є податок на прибуток підприємств

та організацій комунальної власності; місцеві податки і збори, які

встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно закону; плата за

землю (60 відсотків від ставки, передбаченої законодавством);

надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у

майновій власності.

Регульованими вважаються доходи, які зараховуються до місцевих бюджетів у

процентному відношенні від загальнодержавних податків і зборів за нормативами,

які встановлює рада вищого рівня щорічно. Згідно ч.2 ст.143

Конституції районні і обласні ради затверджують районні і обласні бюджети,

які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між

територіальними громадами. До регульованих відносять: податок на прибуток

підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної);

прибутковий податок з громадян; частина приватизації державного майна;

відрахування дотації і субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня.

До інших коштів, які становлять фінансову основу місцевого самоврядування,

належать позабюджетні фонди(можуть бути утворені за рахунок надходжень від

необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб,

інших небюджетних джерел).

Відповідно до ч.З ст.142 держава бере участь у формуванні доходів

місцевого самоврядування не лише встановленням процентних відрахувань до

місцевих бюджетів від державних джерел, а й шляхом дотації, субвенцій. Держава

в повному обсязі фінансує здійснення органами місцевого самоврядування

державних повноважень, наданих законом. Це правило поширюється і на ситуації,

коли державні органи приймають рішення, не пов'язані з наданням органам

місцевого самоврядування додаткових повноважень державної виконавчої влади, але

опосередковано змушують їх проводити незаплановані додаткові витрати за рахунок

місцевих бюджетів. У такому разі ці витрати повинні бути компенсовані державою

(відповідно до ч.4 ст.142).

Згідно ст.85 до повноважень Верховної Ради України належить затвердження

Державного бюджету України та внесення змін до нього;

контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо

звіту його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик і

економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також

про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових

організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення

контролю за їх використанням.

Згідно зі статтею 102 Конституції України головою держави є Президент

України. В силу свого особливого правового статусу Президент здійснює

керівництво фінансовою діяльністю, призначає міністра фінансів, представляє на

затвердження Верховної Ради кандидатуру голови Національного банку України,

призначає половину складу Ради Національного банку України.

Президент України, відповідно до ст.106 Конституції може скасувати акти

Кабінету Міністрів України та акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки

Крим. Він наділений правом вето щодо прийняття Верховною Радою України з

наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України. Президент

створює в межах коштів, передбачених держбюджетом України, для здійснення своїх

повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

До повноважень Кабінету Міністрів в галузі керівництва фінансовою діяльністю

(ст.116) відносять:

1) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової

політики;

2) розробку проекту закону про Державний бюджет України;

3) забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного

бюджету;

4) подання Верховній Раді України звіту про його виконання.

ЗАКОНИ УКРАЇНИ

ЗАКОН УКРАЇНИ "Про господарські товариства"

Він був введений в дію 1 жовтня 1991 року згідно Постанови Верховної Ради

України "Про порядок введення в дію Закону України "Про господарські

товариства".

Закон визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення,

діяльності, права і обов'язки учасників і засновників [2].

Господарськими товариствами визнаються підприємства, організації.

установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом

об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Товариства є юридичними особами. Найменування товариства міститься в установчих

документах товариства. Воно повинно бути розташоване на Україні (ст.1,2).

Згідно ст.12 товариство є власником:

- майна, переданого йому засновником і учасниками у власність;

- продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

- одержаних доходів;

- іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Згідно ст.13

вкладами учасників і засновників товариства є будинки, споруди обладнання і

інші матеріальні цінності, цінні папери, право користуватися землею, права на

інтелектуальну власність, грошові кошти та ін. Забороняється використовувати

для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та

під заставу. Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих

акціонерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до

статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).

Прибуток товариства (ст.15) утворюється з надходжень від господарської

діяльності після покриття матеріальних і витрат на оплату праці. З

балансового прибутку сплачуються проценти по кредитах банків та по

облігаціях, а також податки на інші платежі бюджету, передбачені

законодавством. Чистий прибуток залишається у повному розпорядженні

товариства.

Перевірка фінансової діяльності товариства здійснюється державними

податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції,

ревізійними органами товариства та аудиторськими організаціями. Перевірки не

повинні порушувати нормального режиму роботи товариства (ст.17).

Згідно ст.19 і 20 припинення діяльності товариства відбувається шляхом його

реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації з

дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Товариство ліквідується:

- після закінчення строку, на який воно створювалося або після досягнення

поставленої мети;

- за рішенням вищого органу товариства;

- на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, які

контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення нім

законодавства;

- на підставі рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом

України "Про банкрутство".

Ліквідація товариства провадиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у

випадках банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду або

арбітражного суду - призначеною ними ліквідаційною комісією.

Грошові кошти товариства, включаючи виручку від розпродажу його майна при

ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих осіб, виконання

зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій (товариства і інших

кредиторів) розподіляються між учасниками товариства у порядку і на

умовах, передбачених цим Законом та установчими документами, у 6-місячний

строк після опублікування інформації про ліквідацію. Ліквідація товариства

завершена і товариство припиняє свою діяльність з моменту внесення запису про

це до державного реєстру (ст.21, 22).

Згідно розділу II цього Закону виділяють окремі види товариств.

Розглянемо акціонерне товариство.

Акціонерне товариство має статутний фонд, поділений на визначену

кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за

зобов'язаннями тільки майном товариства (ст.24). Воно має право випуску

облігацій та інших цінних паперів відповідно до законодавства про цінні папери

та фондову біржу.

Акціонерне товариство має право збільшувати свій статутний фонд шляхом

випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної

вартості акцій. Вищим органом є загальні збори товариства, у яких мають право

брати участь всі його акціонери, незалежно від кількості і класу ащій,

власниками яких вони є.

Згідно ст.46 - 49 Закону в акціонерному товаристві може створюватися рада

(спостережна рада), яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого

органу. Члени ради не можуть бути членами виконавчого органу. Голова

правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від

імені товариства. Він організовує ведення протоколів засідань правління.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного

товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа

акціонерів.

ВИДИ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ (ОБОВ'ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ) І ПОРЯДОК ЗАРАХУВАННЯ ЇХ ДО

БЮДЖЕТІВ І ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ФОНДІВ

В Україні справляються:

загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі); місцеві податки і

збори (обов'язкові платежі).

Згідно статті 14 загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі)

встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території

України. До них належать:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і

механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за. спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків

Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове соціальне страхування;

17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

18) збір до Державного інноваційного фонду;

19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 15. 1. До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

2. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що

прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Суми податків і зборів (обов'язкових платежів), які зазначені, зараховуються

до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими

радами, якщо інше не встановлено законами України.

Сплата податків і зборів (стаття 17) провадиться у порядку, встановленому цим

Законом та іншими законами України.

Податки і збори (обов'язкові платежі), які відповідно до законів включаються

до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість,

сплачуються незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.

Стаття 18 передбачає усунення подвійного оподаткування:

1. Сума доходу або прибутку, одержана юридичними особами, їх філіями,

відділеннями за кордоном, включається до загальної суми доходу (прибутку), що

підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується при визначенні розміру

податку.

2. Доходи, одержані за межами України фізичними особами з постійним місцем

проживання в Україні, включаються до складу сукупного доходу, що підлягає

оподаткуванню в Україні.

Якщо міжнародним договором України, (ст. 19) ратифікованим Верховною Радою

України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містять закони України про

оподаткування, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно статті 20 контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків

і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державними податковими органами

та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.

За стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів), які не передбачені

цим Законом, посадові особи державних податкових органів та інших державних

органів несуть відповідальність згідно з законами України".

ЗАКОН УКРАЇНИ

"Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"

Стаття 16 доповнюється пунктом 16.7 такого змісту:

"Протягом звітного(податкового) кварталу платники податку, за винятком

нерезидентів та виробників сільськогосподарської продукції, сплачують до

бюджету за перший та другий місяць такого кварталу авансові внески податку на

прибуток.

Авансові внески сплачуються до бюджету за підсумками першого та другого

місяців звітного кварталу до 20 числа другого і третього місяця такого

кварталу відповідно.

Зміни до ст.16 пункт 16.7 : "Для цілей оподаткування до підприємств, основною

діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, відносять ті,

валовий доход яких від продажу сільськогосподарської продукції власного

виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищує п'ятдесят

відсотків загальної суми валового доходу.

У' »-»

^ * •

..

разі, якщо валовий доход не перевищує п ятдесят відсотків загальної суми

валового доходу, прибуток таких підприємств від продажу продукції, що не

відноситься до сільськогосподарської, оподатковується у загальному порядку".

Доповнення до ст.22 пункту 22.17: "Підприємства, основною діяльністю яких є

виробництво сільськогосподарської продукції, податок на прибуток, визначений

за результатами господарської діяльності з 1 липня по 31 грудня 1997 року

згідно з нормами цього Закону, до бюджету не сплачують" [4].

Закон України "Про Державний бюджет України на 1998 рік"

П. Порядок введення в дію закону [З]. Закон набирає чинності з 1.01.98 р.

1. У разі прийняття Верховною Радою законів, що збільшують доходну частину.

Кабінет Міністрів у місячний термін вносить до Верховної Ради проект змін до

Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 р." щодо збільшення

доходів та видатків. В першу чергу, на соціальні заходи та соцзабезпечення,

освіту, охорону здоров'я, агропромисловий та паливно-енергетичний комплекси,

капітальні вкладення та розвиток фондового ринку.

2. 50% перевищення надходжень акцизного збору з вітчизняних товарів понад

заплановані обсяги залишаються у розпорядженні відповідних місцевих рад.

3. Існуюча мережа закладів охорони здоров'я не може бути скорочена.

4. Здійснити розподіл асигнувань на капітальні вкладення в розрізі об'єктів

та асигнувань на будівництво та придбання житла для військовослужбовців,

ветеранів війни.

5. Затвердити порядок розподілу асигнувань на погашення

заборгованості з регресних позовів та одноразових допомог по втраті

професійної працездатності шахтарям і гірникам ( виплата не менше 50% від

загальної суми асигнувань).

6. Забезпечити повернення у 1998 р. до державного матеріального резерву

коштів за відпущені у попередні роки матеріальні цінності. Отримані понад

враховані кошти в обсязі до 1000 млн.гр. на закупівлю вугілля на осінньо-

зимовий період з наступною його реалізацією підприємствам енергетики.

Мінфіну подати до Верховної Ради програму державних зовнішніх запозичень з

конкретними напрямами використання іноземних кредитів, що залучаються.

Провести переговори з країнами-кредиторами щодо можливості реструктуризації

зовнішнього державного боргу України. При позитивному вирішенні питання кошти

спрямувати на погашення заборгованості по знеціненйю грошових заощаджень

громадян в установах Ощадного банку України.

Пропозиції про внесення змін до закону подати після введення в дію

відповідного законів Кабінету Міністрів, передбачене асигнування та

фінансування діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

та внесків до Фонду соціального розвитку Ради Європи. І. Згідно статті 1

Закону установити граничний розмір дефіциту Держбюджету на 1998 р. у сумі

3.380.723 тис. грив. (що становить 3,3% ВВП і 13,8% видатків Держбюджету

України на 1998 р. Граничний розмір державного внутрішнього боргу України на

1 січня 1998 року - 16.961.069.9 тис грив. Затверджені видатки Держбюджету

України на 1998 р. вказані в табл. 1.

УКАЗИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

1998 рік

Враховуючи значне зниження надходжень у поточному році до державного бюджету

України податків, зборів та інших обов'язкових платежів, обмеженість джерел

фінансування дефіциту бюджету та керуючись частиною другою статті 33 Закону

України "Про бюджетну систему України", ПОСТАНОВЛЯЮ [9]:

1. Кабінету Міністрів України скоротити фінансування окремих видатків,

передбачених Законом України "Про Державний бюджет України на 1998 рік", на

загальну суму 4.754.747,7 тис. гривень.

У зв'язку з цим визначити обсяг фінансування з Державного бюджету України на

1998 рік у таких сумах (табл. 1):

Таблиця 1

Обсяг фінансування з Державного бюджету України на 1998 р.

	Згідно Указу	Згідно Закону
	Тисяч гривень
1. Державне управління - всього	1.008.889,1	1.075.314.9
Функціонування виконавчої влади - всього	383.038,3	325.315.8
з них: .
апарат Кабінету Міністрів України	22.125	23.288
Утримання Президента України та його апарату	22.078	23.288
Утримання фінансових і фіскальних органів - всього	510.234	540.437.6
2. Судова влада - всього	103.529	112.995
3. Міжнародна діяльність - всього	296.665,3	350.304
внески до міжнародних фінансових організацій	22.850	33.520
внески до установ і організацій СНД	4.811,3	6.400
4. Національна оборона - всього	1.581.017,5	1.678.269
утримання збройних Сил України	1.200.910	1.130.910
5. Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави - всього	1.535.775,4	1.652.090
6. Освіта - всього	1.367.516,3	1.566.425
7. Охорона здоров'я - всього	528.421,7	704.000
8. Соціальний захист та соціальне забезпечення - всього	1.942.867,9	1.985.020
виплата пенсій та допомоги - всього	700.000	700.000
9. Житлово-комунальне господарство -всього	20.826,7	37.193

10. Культура і мистецтво - всього	97.364,6	159.067
11. Засоби масової інформації - всього	151.012,3	182.140
телебачення	68.961,1	79.200
радіомовлення	70.355,5	80.800
Преса	1.620,9	8.610
Книговидання	1.620,9	5.700
12. Фізична культура і спорт - всього	61.800	67.490
13. Промисловість та енергетика - всього	1.658.211	1.909.600
Конверсія та розвиток підприємств оборонного та машинобудівного комплексів	45.554	740.000
14. Будівництво - всього	538.113	406.970
15. Сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство -всього	321.579,1	447.262.4
16. Транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації та інформатика -всього	197.296,6	328.930
17. Інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю - всього	110.777,4	169.792
фінансування Загальнодержавної (Національної) космічної програми України	35.500	55.000
18. Заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення - всього	1.479.871	2.606.000
19. Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека - всього	43.631,3	69.927.6

20. Попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха - всього	70.000	78.790
21. Поповнення державних запасів і резервів - всього	117.813	126.455
22. Обслуговування державного боргу	2.885.220	2.885.220
23. Видатки, не віднесені до основних груп, - всього	2.472.737,9	4.249.206
Резервний фонд Кабінету Міністрів України	250.000	300.000
Бюджетні позички	87.965,2	87.965.2
Проведення виборів	166.744,9	255.000

2. Рекомендувати органам самоврядування до повного погашення заборгованості

по заробітній платі та інших соціальних виплатах припинити надання пільг щодо

податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що надходять до відповідних

місцевих бюджетів.

3. Кабінету Міністрів України спрямовувати 460 млн. гривень податку на

прибуток підприємств, одержуваного за рахунок зміни понижуючого коефіцієнта з

0,7 до 0,6 при застосуванні норм амортизаційних відрахувань у 1998 році, на

заходи, визначені Законом України від 10 лютого 1988 року "Про внесення змін

до статті 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У відповідності з Конституцією України та Законом України "Про бюджетну

систему України" кошти Державного бюджету витрачаються лише на цілі і в

межах, затверджених Законом про Державний бюджет України. Кошти

республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів

витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою

Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних

депутатів. До Державного бюджету України не включаються видатки, які не

передбачені законами України. Розподіл видатків між бюджетами здійснюється

відповідно до вимог Закону України "Про бюджетні систему України". Видатки

всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку [II].

Указ президента України "Про забезпечення своєчасного складання проекту

державного бюджету України на 1999 рік"

Основним, завданням бюджетної політики на 1999 рік є створення умов для

подолання кризового фінансового становища держави, досягнення економічного

зростання та поліпшення суспільного добробуту. Основними напрямками

реалізації його є:

1) розв'язання проблеми між об'єктами підприємницької діяльності

(електроенергія, спожиті енергоносії), скорочення обсягу бартерних операцій з

метою покращення розрахунків з бюджетом;

2) формування взаємовідносин між бюджетами різних рівнів у напрямі

зміцнення самостійності бюджетів місцевого самоврядування відповідно до

положень Конституції і законодавства;

3) вдосконалення механізму регулювання обсягів дотацій бюджетам областей;

4) впровадження наукового обгрунтування системи прогнозування показників,

забезпечення переходу до середньострокового та перспективного

фінансового і бюджетного планування.

Кабінету Міністрів забезпечити формування видаткової частини Держбюджету

України на 1999 рік, виходячи з необхідності:

1) пріоритетного фінансування загальнодержавних програм, які дадуть змогу

забезпечити економічне зростання;

2) забезпечення своєчасної виплати у повному обсязі заробітної плати

працівникам установ, що фінансуються з бюджету, соціальних виплат населенню

за здійснення заходів з метою недопущення виникнення заборгованості;

3) визначення обсягів фінансування системи державних навчальних закладів з

урахуванням потреб економіки України у фахівцях певних галузей;

4) визначення на конкурсній основі об'єктів, що фінансуються за рахунок

держави, капітальних вкладень з урахуванням пріоритетних галузей

господарства;

5) визначення видатків на оборону та утримання правоохоронних органів з

урахуванням подальшого реформування Збройних Сил України;

6) забезпечення безоплатне медичне обслуговування населення, розвитку

страхових засад його фінансування та надання окремих медичних послуг

на платній основі.

Мінфіну України до 15 липня 1998 року забезпечити попереднє складання проекту

Держбюджету на 1999 рік з урахуванням положень Бюджетної резолюції про

основні напрями бюджетної політики на 1999 рік, затверджених Верховною Радою,

і Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку

України,схвалених Кабінетом Міністрів.

Міністерству фінансів, з урахуванням результатів розгляду розрахунків,

поданих міністерствами і іншими центральними органами виконавчої влади,

підготувати проекти зведеного бюджету і Державного бюджету України на 1999

рік та подати до 15 серпня 1998 року на розгляд Кабінету Міністрів разом з

відповідним законопроектом.

Кабінету Міністрів у визначені строки внести проект Закону "Про державний

бюджет України на 1999 рік" на розгляд Верховної Ради разом з необхідними

документами і матеріалами, передбаченими Конституцією і законами України.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про деякі зміни в оподаткуванні"

З метою зниження податкового навантаження на підприємства, зупинення

справляння зборів, для компенсації відповідних втрат бюджету шляхом

скасування податкових пільг, не пов'язаних із соціальним захистом населення

[7]:

1. Зупинити, починаючи з 1 січня 1999 року, справляння збору до Фонду для

здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та

соціального захисту населення. Фінансування витрат провадиться за рахунок

коштів Державного бюджету України, у тому числі за рахунок збільшення

бюджетних надходжень від розширення податкових баз.

2. Установити 3 1 січня 1999 року для платників збору на обов'язкове

соціальне страхування, визначених у пунктах 1 і 2 статті 1 Закону України

"Про збір на обов'язкове соціальне страхування", ставку такого збору в

розмірі 4,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 1 статті

2 зазначеного Закону.

3. У разі, коли сума податку на додану вартість, визначена як різниця між

загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким

продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою

податкового кредиту звітного періоду, має від'ємне значення, така сума

зараховується у погашення заборгованості платника податку із сплати податку

із сплати податку на додану вартість, що виникла у минулих звітних періодах,

а за відсутності заборгованості - у зменшення податкових зобов'язань платника

податку протягом трьох наступних періодів.

Якщо сума від'ємного значення податку не погашається сумами податкових

зобов'язань, що виникли протягом трьох наступних періодів,

така сума підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України на умовах,

визначених законодавством, протягом місяця. Розрахунок суми бюджетного

відшкодування при оподаткуванню операцій з продажу товарів (робіт, послуг),

що оподатковуються за нульовою ставкою, проводиться у порядку,

передбаченому законодавством для платників податку, які застосовують

квартальний податковий період.

4. Установити, що операції з ввезення (пересилання) товарів на митну

територію України оподатковуються на загальних підставах у порядку,

встановленому законодавством, за винятком товарів критичного імпорту за

переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України які ввозяться до 1 січня

1999 року без сплати податку на додану вартість.

5. Установити, що особи , зареєстровані платниками податку на додану вартість

у зв'язку із здійсненнями ними операцій з торгівлі за готівку, за умови, що

обсяг оподаткованих операцій протягом останнього календарного року не

перевищував 7200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, можуть обрати

спосіб визначення дати: виникнення податкових зобов'язань, зарахування коштів

на банківський рахунок або в касу платника податку, виписи відповідного

рахунка (товарного чека), а також визначення дати виникнення права на

податковий кредит як дати списання коштів з банківського рахунка або каси

платника податку чи надання інших видів компенсацій за придбані товари

(роботи, послуги).

6. Під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій на території

України податок справляється за повною ставкою, у тому числі під час обміну

товарами (роботами, послугами), операції з продажу яких звільнюються від

оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою. Право на отримання

податкового кредиту під час здійснення таких операцій виникає у дату

здійснення кожної з частин заключної (балансуючої) операції в сумі,

пропорційній такім частинам.

7 Установити, що оподаткування готової продукції, виробленої з давальицької

сировини резидента, яка повертається (вводиться) на митну територію України

за умови, якщо за договорами з переробки давальницької сировини були

проведені фактичні витрати до 1 жовтня 1997 року або якщо така давальницька

сировина повністю чи частково була вивезена за межі митної території України

до 1 жовтня 1997 року, здійснюється у порядку, встановленому Законом України

"Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносин", до

повного виконання таких договорів з переробки давальницької сировини.

8 Установити, що особа, яка визначається платником податку на додану

вартість, якщо обсяг здійснюваних нею оподаткованих операцій з продажу

товарів (робіт, послуг) досягнув протягом будь-якого періоду за останні

дванадцять календарних місяців 1200 неоподаткованих місяців доходів громадян.

Така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку.

9 Якщо така особа не здійснила оподаткованих операцій після закінчення

граничного строку, встановленого для реєстрації особи як платника податку на

додану вартість, - штраф у розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів

громадян;

- у разі здійснення продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою готівкою або

кредитними дебетовими картками - додатково фінансові санкції, передбачені

законодавством за порушення правил здійснення та обліку результатів такого

готівкового продажу;

- у разі здійснення такою особою після закінчення граничного строку

оподаткованих операцій з продажу товарів (робіт, послуг) з нарахуванням

податку на додану вартість з видачею фіктивної податкової накладної, чека або

іншого товаросупроводжувального документа без внесення суми податку на до

бюджету - штраф у розмірі подвійної суми отриманого податку на додану

вартість, але не менше 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, без

права

включення до податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у

зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких включається до

складу валових витрат такого платника податку або підлягає амортизації. Крім

того орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до прокурора з

поданням про порушення кримінальної справи стосовно посадових осіб такого

платника податку у зв'язку з їх ухиленням від оподаткування. 10. Коли за

наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного

відшкодування, заявленого в податковій декларації, сума такого завищення

вважається сумою податкового зобов'язання, прихованого від оподаткування.

Якщо отримано бюджетне відшкодування , платник податку визнається таким,

що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно

до законодавства.

2. Механізм прийняття нормативних актів в Україні

Аспекти фінансової діяльності держави

За матеріальним змістом фінансові відносини є суспільними відносинами, які

виникають при:

- встановленні бюджетної системи, розподіл доходів і видатків між її ланками,

складанні, розгляді, затвердженні і виконанні Державного бюджету і звіту про

його виконання;

- збирання податків і інших обов'язкових платежів до бюджету і позабюджетних

державних цільових фондів з підприємств, установ, організацій різних форм

власності і населення;

- фінансування і кредитування;

- обов'язкового державного майнового і особистого страхування, державних

позичках і організації ощадної справи;

регулюванні грошово-кредитної і валютної системи.

Сучасна держава своїй фінансовій діяльності надає відповідних правових норм,

з допомогою правових норм наповнює її правовим змістом. Правове регулювання

фінансової діяльності в країнах з розвинутими ринковими відносинами є

провідною формою державного керівництва економікою. Основи правової

регламентації фінансової діяльності держави даються в її Конституції, яка

насамперед закріплює за вищими органами законодавчої і виконавчої влади

керівництво державними фінансами. Подальший розвиток і деталізацію ці основи

одержують у спеціальному фінансовому законодавстві держави [10].

Зокрема, в цьому законодавстві чітко розмежовується фінансова діяльність, що

здійснюється державою як знаряддям публічної влади безпосередньо від

фінансової діяльності, що здійснюється державою через посередництво органів

державного управління підприємствами, установами, організаціями. В сфері

загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових і

кредитних установ сама мобілізує, розподіляє і використовує фонди грошових

коштів, фінансуючи народне господарство,

соціально-культурну сферу, оборону, управління, створення матеріальних і

фінансових резервів. Що ж стосується децентралізованих фондів грошових

коштів, то держава уповноважує на їх створення і використання підприємства,

об'єднання і міністерства. Ці фонди грошових коштів є фінансами галузей

народного господарства. З централізованими фондами вони тісно пов'язані

податковими та іншими обов'язковими платежами, а при необхідності -

фінансуванням з них.

З допомогою фінансово-правових норм держава мобілізує фінансові ресурси -

функціонування (законодавство про доходи держави), веде облік руху

зібраних фондів грошових коштів (казначейські приписи), використовує їх у

відповідності з волею органів законодавчої влади (акти про бюджет), тобто

здійснює фінансову політику.

Фінансова політика - це система державних заходів, спрямованих на мобілізацію

фінансових ресурсів, їх розподіл, розподіл і використання державою її

функції. Головне завдання фінансової політики - забезпечення відповідними

фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми

економічного і соціального розвитку, зовнішньоекономічної діяльності [II].

Для об'єктивної оцінки фінансової політики держави необхідно мати чітку

програму суспільного розвитку з врахуванням у ній інтересів всього

суспільства, окремих прошарків та груп населення, характеристикою

стратегічних і тактичних цілей, визначенням методів і термінів їх досягнення.

Органи управління державними фінансами

Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органами

управління державними фінансами. На сферу суспільних відносин держава

здійснює вплив лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку,

формування амортизаційного фонду і систему державної

підтримки приватного бізнесу шляхом субсидій та інших форм і методів. Тобто в

дійсності відбувається не управління фінансами з боку держави, а вплив через

фінанси - реалізація фінансової політики.

В сферу безпосередньо державного управління входять лише державні фінанси.

Управління ціми фінансами здійснюється насамперед вищим органом законодавчої

влади шляхом прийняття фінансового законодавства, прийняття державного

бюджету та звіту про його виконання, коректування податкової системи,

затвердження граничного розміру державного боргу та інших фінансових

параметрів.

Державні органи законодавчої влади (Верховна Рада України, Верховна Рада

Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) і державні

органи виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет Міністрів України,

міські, районні, районні в містах державні адміністрації) управляють

фінансовою діяльністю поряд із здійсненням інших функцій у відповідних

територіальних масштабах. В їх компетенцію входить вирішення загальних

фінансових питань, що забезпечують комплексний економічний і соціальний

розвиток, формування збалансованого ринкового господарства на відповідній

території, її основи закріплені в Конституції України, в Законі України "Про

місцеве самоврядування в Україні" [12].

Функції державних органів законодавчої і виконавчої влади України, які

передбачені відповідними статтями Конституції України, забезпечують

стратегічне, загальне керівництво і управління державними фінансами.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через

спеціалізовані державні органи виконавчої влади, насамперед через її

фінансовий апарат, склад і структура якого також зумовлені історично з

державним устроєм країни.

Органи виконавчої влади в Україні поділяють на дві групи:

- органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв'язку з

виконанням своїх основних функцій та завдань (це

міністерства і відомства, крім Міністерства фінансів, які затверджують

кошториси підвідомчих закладів, розподіляють в межах галузі фінансові

ресурси, створюють фінансові резерви). Їх повноваження в галузі фінансів

визначають нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України або Ради

Міністрів Автономної Республіки Крим ;

- органи виконавчої влади, для яких сама фінансова діяльність є основною. Ці

органи створені спеціально для здійснення управління фінансами та кредитом і

складають в сукупності систему фінансово-кредитних органів [10].

Як і в інших державах, фінансовий контроль в Україні здійснюється органами

законодавчої влади, органами виконавчої влади, спеціальними органами

державного фінансового контролю, а також недержавними спеціалізованими

організаціями.

Наприклад, Верховна Рада здійснює фінансовий контроль в ході розгляду

проектів та затвердження Держбюджету і звітів про його виконання на

спеціальних парламентських слуханнях Кабінету Міністрів України ("дні

уряду"), . в ході експертиз та заслуховувань Програм діяльності уряду,

обговорення і прийняття спеціального фінансового законодавства.

Парламентський контроль за витрачанням державних фінансових ресурсів органами

і установами виконавчої влади здійснюють також всі постійні комітети

Верховної Ради України, кожен в своїй сфері. Є ще два спеціалізовані

комітети: Комітет з питань бюджету і Комітет з питань фінансів і банківської

діяльності.

Президент України безпосередньо здійснює свої контрольні функції, коли,

наприклад, підписує закони України про регулювання фінансової діяльності.

Вся щоденна діяльність Кабінету Міністрів нерозривно пов'язана з управлінням

державними фінансами, а, значить - і з контролем за їх найбільш раціональним

витрачанням.

Система фінансових органів України очолюється Міністерством фінансів

України., В цю систему також входять Міністерство фінансів Автономної

Республіки Крим, фінансові управління обласних. Київської і Севастопольської

міських державних адміністрацій. Вони діють на основі відповідних Положень

про них.

Міністерство фінансів України є центральним спеціалізованим органом державної

виконавчої влади по управлінню фінансами, який діє на основі Конституції,

законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень

Президента, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також

Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Постановою

Кабінету Міністрів від 27 лютого 1993 року.

Очолює Міністерство фінансів України міністр. В межах своїх повноважень він

видає накази, організовує та контролює їх виконання. Наказами міністра

затверджуються інструкції Міністерства фінансів. Міністр несе персональну

відповідальність за виконання завдань, покладених на Міністерство фінансів і

здійснення ним своїх функцій. Міністр фінансів вносить в Кабінет Міністрів

пропозиції про призначення його заступників, встановлює коло їх обов'язків і

ступінь відповідальності, а також призначає керівників підрозділів

Міністерства фінансів.

Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає проект

республіканського бюджету, розглядає звіти про його виконання, контролює

роботу і стан фінансів державних підприємств, установ і організацій, здійснює

інші функції, передбачені чинним законодавством.

Особливим підрозділом Міністерства фінансів, що спеціально займається

виконанням Державного бюджету України, є Державне казначейство. Воно було

утворене Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335 і входить в

систему органів державної виконавчої влади. Головне управління Державного

казначейства очолює заступник Міністра фінансів - начальник Головного

управління Державного казначейства, який призначається у відповідності з

чинним законодавством. В Головному управлінні Державного

казначейства є колегія у складі начальника Головного управління (голова

колегії), його заступників і інших керівних працівників Державного

казначейства..

До органів безпосереднього управління державними фінансами відносяться також

Державна податкова адміністрація України, створена на підставі Указу

Президента України від 22 серпня 1996 року. Державна податкова адміністрація

є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує регулярне надходження

коштів у державні фонди фінансових ресурсів. Вона утворена на базі Головної

податкової інспекції України.

Постійно діючим вищим органом фінансово-економічного контролю, утвореним

Верховною Радою, є Рахункова палата України. Рахункова палата здійснює свою

діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів держави. До її складу

входять Голова, перший заступник, заступник Голови і секретар. Структуру і

штатний розклад апарату Рахункової палати затверджує Колегія Рахункової

палати [10].

Про систему державного фінансового контролю

Рахункова палата Верховної ради України, що є, у відповідності із ст. 212

Закону від 11 липня 1996 р. "Про Рахункову палату Верховної Ради України",

постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контролю.

У відповідності зі ст. 2 Закону "Про державну контрольно-ревізійну служби є

здійснення контролю за витратою коштів і матеріальних цінностей, їхньою

схоронністю, їх станом, вірогідністю бухгалтерського обліку і звітності в

міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних

установах, а також на підприємствах і в організаціях, які одержують кошти з

бюджетів всіх рівнів і державних валютних фондів, розроблення пропозицій з

усунення виявлених недоліків та порушень і запобігання їм на майбутнє.

Результати ревізії оформлюються шляхом укладання акта, а перевірки -довідки

або доповідної записки.

Працівники державної контрольно-ревізійної служби зобов'язані у разі

виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати

правоохоронним органам матеріали ревізій, а також повідомляти про зловживання

і порушення державним органам і органам, уповноваженим управляти державним

майном. Таким чином, користувачами результатів ревізій і перевірок є

власники, органи, уповноважені власником, правоохоронні органи.

Наведеним вище Указом встановлено статус державних податкових адміністрацій:

вони здійснюють функції і повноваження державних податкових інспекцій,

передбачені Законом від 24 грудня 1993 р. У Законі не визначена форма

фінансового контролю, здійснювана органами державної податкової інспекції.

Вона встановлена підзаконним актом, де міститься вказівка про те, що

результати перевірок оформлюється актами (Лист Міністерства фінансів України

,№ 03-718 від 4 квітня 1991 р. "Про порядок застосування Закону Української

РСР "Про державну податкову службу в Українській РСР").

Державні податкові адміністрації мають право застосовувати до підприємств,

установ, організацій і громадян фінансові санкції (порядок накладання їх

визначений Інструкцією Головної державної податкової служби", затвердженою

Наказом № 28 від 20 квітня 1995 р.), а також накладати адміністративні штрафи

у випадках і розмірах, передбачених ст. 11 Закону. Вони також зобов'язані

подавати правоохоронним органам матеріали про факти правопорушень, за які

передбачена кримінальна відповідальність. Державні органи контрольно-

ревізійної служби, інші органи, що контролюють, з якими державні податкові

адміністрації здійснюють співробітництво у відповідності з ст. 4 Закону.

Державному фінансовому контролю, здійснюваному органами контрольно-

ревізійної служби і податковими адміністраціями, притаманні наступні загальні

риси. Він здійснюється з метою захисту інтересів держави

спеціально визначеними органами державної виконавчої влади (наділеними

державно-владними повноваженнями) в межах їхньої компетенції. Відношення між

органами, які здійснюють фінансовий контроль, і особами, що перевіряються,

мають субординарний характер (відношення влади і підпорядкування). Рішення

про застосування відповідного різновиду контролю приймають компетентні

посадові особи контрольного органу зі своєї ініціативи або за дорученням

правоохоронних органів; органи, які здійснюють контроль (їхні посадові

особи). У випадках, передбачених законодавчими актами, можуть накладати

адміністративні стягнення, адміністративні штрафи, застосовувати відповідні

фінансові та інші санкції у випадках, в розмірі і у порядку, передбаченому

чинним законодавством. Органи, які здійснюють контроль, співпрацюють

(взаємодіють) між собою, іншими органами, що здійснюють державний контроль, і

правоохоронними органами; користувачами результатів ревізій і перевірок є як

самі особи, так і власники, що перевіряються (органи, уповноважені

власником), правоохоронні органи [12].

Визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків, уряд вираховує у

відповідності з одержаними результатами господарювання розмірів необхідних

для фінансової рівноваги державних доходів і подає їх Верховній Раді на

узаконення.

Процедурні відступи від цього принципу, що знаходять своє відображення у

популізмом та інтересами міжпартійної та міжфракційног боротьби.

3. Відповідальність за порушення законодавства по фінансовим питанням

чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини в державі.

Норми фінансового права містяться у великій кількості різноманітних правових

нормативних актів, або джерелах, як загального характеру, так і спеціально

присвячених регулюванню фінансово-правових відносин. До них належать акти

законодавчих і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування.

Наприклад, фінансово-правові норми знайшли своє втілення майже у двохстах

законів, прийнятих Верховною Радою України після проголошення державної

незалежності, а всього вони розкидані нині більше ніж у десяти тисячах

нормативно-правових актів.

Головним джерелом фінансового права України є правові акти органів

норми фінансового права є Конституція. В Конституції України

• •

••

1 * ч •

* ••••

^ Ч »-*

закріплені основи правової фінансової діяльності держави, її суб єктивнии

склад в цілому і за окремими її напрямками зокрема. Найбільшу увагу

конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється

роллю бюджету як центральної ланки фінансової системи. На відміну від інших

галузей права, будь-якого зведеного джерела типу кодексу фінансове право не

має. Відсутні, поки що в Україні і кодифіковані джерела з окремих розділів

фінансового права. Правда, уже розробляється і буде вноситись на розгляд

Верховної Ради України Податковий Кодекс України. В більш віддаленій

перспективі ймовірна поява Основ фінансового законодавства. В даний час

існують законодавчі акти Верховної Ради України, в яких в систематизованому

вигляді викладені правові норми, що регулюють окремі сторони фінансової

діяльності [12].

Більшість законів, що містять в собі норми фінансового права, мають

комплексний характер і вміщують норми і інших галузей права -конституційного,

адміністративного, цивільного, кримінального і т.д. До них

належить пакет законів про органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого

самоврядування, про банки і банківську діяльність, про підприємництво і

підприємницьку діяльність тощо.

В умовах ринкових перетворень спостерігається ще тісніший зв'язок фінансового

права з цивільним правом, оскільки до предмету останнього серед багатьох

майнових відносин входять і грошові відносини. Крім того, деякі органи

державного управління спеціальної компетенції, наприклад, Національний

банк України, водночас є господарською організацією -юридичною особою, що діє

на комерційних засадах. Між цими органами, з одного боку, і підприємствами,

установами, організаціями і громадянами - з другого, виникають на основі

договорів. Наприклад, на основі кредитної угоди.

Поки кількісно переважають фінансово-правові норми, що містяться в Указах

Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах Міністерства

фінансів. Національного банку. Фінансово-правові норми нерідко містяться і в

актах органів виконавчої влади - міністерств, відомств і інших, що регулюють

фінансові питання в межах відповідної галузі чи сфери управління. В умовах

проведення ринкових реформ і посилення демократичних паростків в управлінні

фінансами з'явилась нова група джерел фінансово-правових норм, таких як

спільні постанови фінансово-кредитних і інших органів, угод між ними.

Широке коло актів, що регламентують фінансові відносини в Україні, складають її

фінансове законодавство, а сукупність правових норм, що включені в ці акти для

регулювання фінансових відносин, становлять фінансове право України. Тобто

бюджетів

Відповідно до прийнятого Закону України № 552/97-ВР від 7 жовтня 1997р. "Про

внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України

щодо посилення боротьби з порушеннями бюджетного законодавства" Кримінальний

кодекс доповнено статтею 80 "Видання нормативних актів, які змінюють доходи і

видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку". Вона передбачає

відповідальність посадових осіб за видання нормативних актів, які змінюють

доходи і видатки всупереч встановленому законом порядку, якщо предметом таких

дій були бюджетні кошти - у великому (ч. 1 ст. ВО4]^) і особливо

великому розмірах (ч. 11 джерел їх формування).

Необхідність прийняття закону зумовлена зростанням економічної злочинності,

збільшенням протиправних зазіхань на фінансову систему країни, яке

супроводжує впровадження ринкових перетворень у державі. Це підтверджується

кримінальною статистикою. Зокрема, стосовно захисту кредитних коштів вона

засвідчує, що за останні роки у 3,4 рази більше виявлено шахрайств з

фінансовими ресурсами (1995 р. - 517, 1996 р. 1167, 1997 р. -1752). А всього

у фінансово-кредитній системі країни у 1997 р. викрито 6227 злочинів.

Бюджет - це затверджений у законодавчому порядку розпис доходів та видатків

за певний час - державний бюджет або затверджений відповідними нормативними

актами органів місцевого самоврядування адміністративно-територіальних

одиниць - місцеві бюджети.

Необхідною умовою бюджетної політики є вимога чітко дотримуватися

збалансованості доходної і видаткової частини бюджетів. Видатки бюджетів

повинні формуватися з урахуванням наявності коштів в їх доходній частині. У

зв'язку з тим, що економіка і фінанси України переживають серйозну економічну

кризу, на бюджетну систему негативно впливають економічна

криза, інфляція, криза неплатежів, підвищення цін, недоліки в плануванні

бюджетів, у податковому законодавстві [II].

Важливе місце в правовому регулюванні бюджетних відносин займає Положення про

порядок складення єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи,

організації від 21 лютого 1997 р. Кошторис є основним документом, який

визначає обсяг, цільове спрямування і щоквартальний розподіл коштів, які

направляються з бюджету на утримання установ і організацій. Саме цей документ

повинен в першу чергу контролюватися правоохоронцями в розумінні ст. 80 КК,

тому що найбільша кількість фінансових й інших порушень з боку посадових

осіб, які викриваються контролюючими органами, пов'язані саме з цільовим

використанням бюджетних коштів. Ці порушення, як правило, є наслідком

неправомірного видання нормативних актів, які змінюють співвідношення доходів

і видатків бюджетів на чиюсь користь всупереч існуючому порядку.

Єдиний кошторис, що складається на календарний рік, затверджується

керівниками вищестоящих організацій. Кошториси установ, які не мають

вищестоящої галузевої організації, затверджуються районними організаціями або

виконавчими органами місцевих рад. Фінансування установ без затвердження

кошторису вищестоящою установою заборонено. Зміни до затвердженого кошторису

у процесі його виконання також можуть вноситися лише з дозволу посадових осіб

вищестоящої організації, яка затвердила кошторис, за погодженням з

відповідним фінансовим органом [ІЗ].

Порушення, зокрема, цього порядку, за наявності обставин і повинні тягти за

собою відповідальність за ст. 804 КК.

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Стаття 162. Порушення правил про валютні операції. Незаконні

скуповування, продаж, обмін, використання валютних

цінностей як засобу платежу або як застави, якщо вартість предмета незаконної

операції не перевищує двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі до п'ятидесяти мінімальних

розмірів заробітної з конфіскацією валютних цінностей.

Стаття 164/2. Порушення законодавства з фінансових питань. Приховування

від обліку валютних та інших доходів, непродуктивних

витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з

порушенням встановленого порядку, внесення неправдивих даних до

бухгалтерської або статистичної звітності, несвоєчасне або неякісне

проведення інвентаризації грошових коштів і матеріальних цінностей, порушення

правил ведення касових операцій, перешкодження працівникам державної

ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок, невжиття заходів по

відшкодуванню з винних осіб збитків від недостач, розтрат крадіжок і

безгосподарності, -

тягнуть за собою накладення штрафу від одного до п'яти мінімальних розмірів

заробітної плати.

Ті самі дії, вчинені особою , яку протягом року піддано адміністративному

стягненню за одне з порушень, зазначених у частині першій цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до десяти мінімальних розмірів

заробітної плати.

Кримінальний Кодекс України

Згідно Ст. 40 і Ст. 41 КК України призначається покарання особі або вона

згідно закону винний карається.

І. Корисливі злочини проти державної або колективної

власності [16].

1. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 148 КК України) Полягає у

наданні підприємцями завідомо неправдивої інформації державним органам банкам

або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, кредитів, чи пільг

на податки (за відсутності ознак розкрадання). Сутність цього злочину полягає у

застосуванні обману для отримання кредитів, субсидій чи пільг по оподаткуванню.

Карається цей злочин за ч.І ст. 148 КК України позбавленням волі на строк до

3-х років з позбавленням права обіймати певні осади або займатися певною

діяльністю на строк до 3-х років, а за ч. 2 ст. 148 КК України -позбавленням

волі на строк від 3 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади

або займати певною діяльністю на строк до 5 р. з конфіскацією майна.

2. Фіктивне підприємництво (недійсне).

Це створення або придбання підприємства (суб'єкта підприємницької діяльності

- юридичної особи) без наміру використовує його за його економічно-

господарським призначенням (статутною діяльністю). Це своєрідний вид

шахрайства, оскільки головний спосіб його вчинення - обман.

Винна особа створює недійсне підприємство або набуває (купує, обмінює, іншим

чином стає власником) підприємство без наміру використання його відповідно до

його призначення.

Фіктивне підприємництво, поєднане з незаконним одержанням кредитів, коштів,

субсидій і привласнення їх, утворює сукупність злочинів і кваліфікується за

відповідною частиною ст.1484 та відповідними частинами ст.83 і 143

КК України, або за ст. 1484 та ст.1485 КК.

Відповідальність за цей злочин настає з 16 років.

Карається злочин за ч. 1 ст. 1484 КК штрафом від 200 до 400

років, з конфіскацією майна чи без такої.

3. Порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю.

Згідно Закону України від 7 лютого 1991 року "Про підприємницьку діяльність"

строк до 3-х років.

4. Ухилення від сплати податків

Згідно ст.-1482 КК України це один з найбільш шкідливих

в редакції від 2 лютого 1994 року визначає податок як обов

великих розмірах. Карається ухилення від сплати податків:

- за ч.І ст.1482 КК виправними роботами на строк до 2-х років або

певною діяльністю на строк до 5 років.

5. Заняття забороненими видами підприємницької діяльності

Згідно ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку

відповідними цінами на час вирішення справи в суді.

її. Заподіяння майнової шкоди державі чи громадській організації або установі

1. Спричинення майнової шкоди обманом або зловживанням довір'я. Карається

у розмірі від 60 до 160 мінімальних розмірів заробітної плати.

2. Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у

винного, державного чи колективного майна.

Діяння, передбачене ст.88 КК України, карається виправними роботами строком

до 1 року або штрафом від 60 до 160 мінімальних розмірів заробітної плати [17].

III. Знищення або пошкодження державного чи колективного майна.

Карається умисне знищення або пошкодження майна за ч.І ст.89 КК позбавленням

за ч.З ст.89 КК- позбавленням волі на строк до 8-15 років. 2. Необережне

знищення або пошкодження державного чи колективного майна.

Кримінальна відповідальність настає, коли це спричиняє (за ст.90 КК):

2-х років.

IV. Злочинно-недбале ставлення до охорони державного або колективного майна.

Кримінальна відповідальність - за ст.91 КК України.

Карається позбавленням волі на строк до 2-х років або виправними роботами на

строк до 2-х років.

Порушення правил випуску (емісії) та обігу цінних паперів

Законом України від 18 червня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу"

визначено загальне поняття цінних паперів, якими є грошові документи, що

власникам.

о

Діяння за частиною 2 ст. 148 КК України кваліфікуються лише у випадку, якщо

таким фальшуванням інформації про випуски (емісію) цінних паперів інвесторам

була заподіяна матеріальна шкода. У ч.2 ст 1488 КК України на

вказується на розмір заподіяної цим діянням матеріальної шкоди інвесторам. Для

кваліфікації злочину за ч.2 ст 1488 КК України повинна враховуватись

шкода, яка була заподіяна як усім, хто придбав випущені папери, так і кожному з

них [18].

Карається порушення порядку випуску (емісії) цінних паперів за ч. 2 ст.

1488 КК України виправними роботами на строк до двох років або

позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на

строк до трьох років, або штрафом до 50 мінімальних розмірів заробітної плати,

за ч. 2 ст. 1488 КК України - позбавленням волі на строк до двох

років, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною

діяльністю на строк до п'яти років, або штрафом до ста мінімальних розмірів

заробітної

о

плати, за ч. З ст. 148 КК України - позбавленням воли на строк вид трьох до семи

років з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади чи

займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, а за ч. 4 ст. 1488

КК України - позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією

майна та позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю на строк до п'яти років.

Фінансовим правом регулюються тільки організаційно-майнові відносини,

що випливають з владної діяльності держави в особі уповноважених її органів з

приводу створення, розподілу і використання нею фондових коштів. В цих

відносинах завжди проявляється владоорганізуюча роль держави в розподілі і

перерозподілі внутрішнього валового продукту і національного доходу, оскільки

дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з

владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин регулюється

іншими галузями права. Так, відносини Ощадного банку (фінансово-кредитної

установи, що бере участь в управлінні фінансово-кредитними відносинами) з

населенням щодо зберігання вільних коштів громадян регулюються цивільним

правом [14].

За порушення адміністративно-правових приписів (скажімо, правил дорожнього

руху стягується адміністративний штраф, тобто виникають адміністративно-

правові відносини. Сума штрафу передається для зарахування бюджету, тобто на

базі адміністративно-правових відносин, що носять

грошовий характер, виникають фінансово-правові відносини, оскільки гроші,

спрямовуються на формування централізованого фонду коштів.

Велика різноманітність і складність об'єкту правового регулювання обумовлені

багатоланцюговістю і динамічністю самої фінансової системи.

Основним методом фінансово-правового регулювання тут виступає метод

владних приписів. За своєю структурою це органічно цілісна система

безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою

реалізації ними своїх функцій.

Вона уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими пов'язане

Ф« •

^ .. ^^ •

•

виникнення інансових правовідносин, правовий статус їх суб єктів, розподш прав і

обов'язків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми і

порядок їх застосування. Інакше кажучи, під методом фінансово-правового

регулювання мається на увазі органічна система прийомів і способів

безперервного правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на

характер взаємозв'язків між ними.

Метод владних приписів притаманний і іншим галузям публічного права -

конституційному, адміністративному, кримінальному.

У фінансових правовідносинах їх суб'єкти правом оперативної самостійності не

наділяються. Коло їх прав і обов'язків чітко визначене законодавцем, а

санкції фінансово-правових норм завжди носять точно визначений каральний

фінансовий характер. Не буває у фінансовому праві і рівності сторін

правовідносин. В них держава в особі органа законодавчої або виконавчої влади

приписує іншій стороні фінансових відносин однозначно визначену і абсолютно

обов'язкову міру поведінки, вказуючи одночасно чіткий характер і міру

покарання з боку держави у разі невиконання припису другій стороні відносин.

Специфіка методу владних приписів у фінансовому праві проявляється і в самому

змісті конкретних правовідносин, в колі органів, що уповноважені державою на

владні дії. За своїм змістом фінансово-правові владні приписи стосуються:

порядку і розмірів стягнення податків, інших обов'язкових

платежів і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізованих і

децентралізованих фондів; напрямків використання. Фінансово-правовому

регулюванню властиві і інші методи: метод субординації, метод погодження,

метод рекомендації і т.д. В даний час вони набувають все більшого

застосування. Це обумовлено ускладненням суспільних взаємозв'язків,

зростанням рівня самостійності суб'єктів фінансових відносин.

Таким чином, фінансове право - це самостійна галузь публічного права, що

забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

Фінансове право поділяється на два великих блоки фінансово-правових норм -

Загальну і Особливу частини.

В Загальну частину фінансового права, як галузі права, входять фінансово-

правові норми, що закріплюють: загальні принципи, правові форми і методи

фінансової діяльності держави: загальні принципи, правові форми і методи

фінансової діяльності держави: систему державних органів, що здійснюють

фінансову діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і

функції, форми і методи роботи; основні риси фінансово-правового положення

інших суб'єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини:

зміст, форми і методи фінансового контролю тощо. Загальна частина фінансового

права будується в основному на аналізі правових елементів фінансових

відносин.

В Особливу частину фінансового права входять розділи, що об'єднують

фінансово-правові норми, які регулюють суспільні відносини в сфері:

державного бюджету; позабюджетних державних і муніципальних фондів;

фінансів державних підприємств, державних і місцевих податків і інших

обов'язкових платежів; державного кредиту; державного страхування;

державних видатків; банківського кредитування і безготівкових розрахунків;

грошового обігу і валютного регулювання. Відповідно до системи фінансового

права як галузі права побудована і система фінансового права як навчальної

дисципліни. Досвід показав найбільш доцільне групування матеріалу за ознаками

Загальної і Особливої частин.

Фінансово-правові інститути безпосередньо пов'язані з діяльністю держави по

створенню, розподілу і використанню централізованих і децентралізованих

грошових фондів [12].

Діяльність держави регламентують також конституційне і

адміністративне право. Перше з них охоплює суспільні відносини, що випливають

з організації держави, її устрою, а друге - суспільні відносини, пов'язані з

державним управлінням в цілому.

Конституційне право регулює основи суспільного ладу і політики, державний

устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності

державних органів, головні завдання і функції держави. Як і всі останні

галузі права, фінансове право базується на цих основах. Наприклад, фінансово-

правові норми, що регулюють утворення фондів державних фінансових ресурсів,

засновані на засадах рівноправності всіх форм власності в країні.

Конституційне право містить і норми, що мають пряме відношення до фінансового

права [2].

Фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо пов'язані з

виконанням органами виконавчої влади функцій по збиранню, розподілу і

використанню фінансових ресурсів держави, контролю за їх цільовим

використанням. Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають

з фінансової діяльності держави. Для того щоб держава могла існувати і

виконувати свої завдання і функції, в тому числі адміністративні, їй щоденно,

повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Фінансове право регулює

їх акумуляцію і витрачання, забезпечуючи тим самим виконання державою свого

призначення.