НАУЧНАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Билеты: Щодо визначення поняття стратегія життя
Билеты: Щодо визначення поняття стратегія життя
І.О. Кудінов
Щодо визначення поняття “стратегія життя”
Генеза визначення дефініції “стратегія життя” пов’язана з визначенням двох
складових цього поняття: “стратегія” та “життя”.
Стратегія. Етимологія слова “стратегія” походить від грецького strategos
– “мистецтво генерала” [9, 257]. У Великій Радянській Енциклопедії поняття
“стратегія” визначається, як “можливий відповідно до правил стратегічної гри
спосіб дії гравця чи коаліції” [3, 547]. Першу теоретичну розробку поняття
“стратегія” і його практичне застосування одержало у виді військової стратегії,
як складової частини військового мистецтва, що представляє його вищу частину й
охоплює питання теорії і практики підготовки збройних сил до війни, її
планування та ведення [3, 547].
Галузь управління, точніше, стратегічний менеджмент (управління) визначає
стратегію як “довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку організації,
що стосується сфери, коштів і форм її діяльності, системи взаємин усередині
організації, а також позиції організації в навколишньому середовищі” [4,
220]. З погляду американських дослідників М. Мескона, М. Альберта і Ф.
Хедоури стратегія – це “детальний всебічний комплексний план, призначений для
того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей” [9,
257]. На думку автора Р. Фатхутдинова, стратегія являє собою програму, план,
генеральний курс суб'єкта керування по досягненню їм стратегічних цілей у
будь-якій області діяльності [11, 7]. У самому загальному виді стратегія
визначається, як “генеральний напрямок дій організації, проходження якого в
довгостроковій перспективі повинно привести її до мети” [4, 222].
Термін “стратегія” в філософському значенні починає розглядатися в наукових
працях вітчизняних дослідників С.Л. Рубінштейна, Л.Н. Когана, Б.Г. Анан’єва,
Г.М. Андрєєвої, А.Н. Леонт’єва, Н.М. Амосова, А.Т. Москаленко і В.Ф.
Сержантова. Однією з перших робіт, що була присвячена проблемі філософського
осмислення поняття “стратегія”, стала монографія К.А. Абульханової-Славскої
“Стратегія життя”. Вона визначала стратегію в широкому змісті, як здатність
особистості з'єднувати “свої індивідуальні особливості, свої статусні і
вікові можливості, власні домагання з вимогами суспільства”, чи у вузькому
змісті, як “спосіб рішення життєвих протиріч” [1, 66-67].
Життя. Велика Радянська Енциклопедія дає нам наступне визначення поняттю
“життя”: “Життя – вища, в порівнянні з фізичною і хімічною, форма існування
матерії” [2, 205-206]. А. Нечипорович визначає життя, як систему добре
збалансованих взаємозалежних перетворень органічних речовин, основою яких є
атоми вуглецю чи перетворення, що характеризують діяльність живих організмів і
є основою таких біологічних функцій, наприклад, як харчування, ріст, зв'язаний
з нагромадженням великої енергії біомаси і формуванням функціональних структур,
розвиток, що визначає проходження життєвих циклів живих форм на всіх рівнях її
організації, розмноження різних генотипів з наступною їх еволюцією і
просторовою експансією [8, 12].
Нажаль, у всіх цих визначень є недолік – вони не враховують соціального
аспекту життя. Найбільш повно до вивчення феномена життя підійшла Г.В.
Воловик. Дане автором визначення поєднує біологічний і соціальний рівні
життя. Згідно Г.В. Воловик, життя – це “соціально-філософська категорія для
позначення об'єктивних специфічних способів існування відкритих білкових
систем на Землі, здатних до самовідтворення, асиміляції і дисиміляції, росту
і розвитку, саморегуляції, що мають спадковість і мінливість, дискретність і
цілісність, подразливість і ритмічність при обов'язковому, в умовах нашої
планети, єдності складу біогенних речовин живих організмів, що відрізняються
наявністю необмежених можливостей до саморозвитку, аж до виникнення мислячих
форм, здатних усвідомлювати самих себе і необхідність збереження визначених
цією категорією феномена як вищої цінності” [6, 14]. Додаткову привабливість
даного визначення додає свіжість дослідження (2001 рік).
У роботі Г.В. Воловик життя представлене як єдність двох рівнів –
біологічного і суспільного. Біологічний рівень містить у собі: а) життя
вірусів; б) життя рослин; в) життя тварин і г) життя людини. Громадське життя
складається з: а) життя особистості; б) життя соціального співтовариства; в)
життя суспільства в цілому [6, 15].
Після розгляду складових частин поняття “стратегія життя”, перейдемо до
аналізу сутності даного поняття. Як вихідне визначення, від якого ми
відштовхуємося в дійсному дослідженні, є визначення стратегії життя К.А.
Абульханової-Славскої. Поняття “стратегія життя” представлено в її роботі з
двох точок зору: у широкому змісті, як здатність особистості з'єднувати
індивідуальні особливості, можливості і домагання з вимогами соціального
середовища, і, у вузькому змісті, як спосіб рішення життєвих протиріч.
Таким чином, життєва стратегія є спосіб вирішення протиріч. Виникає питання –
між ким виникає протиріччя? Згідно К.А. Абульхановій-Славскій такі виникають
між особистістю і суспільством, особистістю і соціальною групою. Якщо
абстрагуватися від даних сторін стратегії життя, можна прийти до двох сторін:
соціальний суб’єкт й об'єкту життя.
Соціальний суб’єкт. Спираючись на визначення стратегії, видно, що дане
поняття припускає наявність носія стратегії. Носієм стратегії у військовому
мистецтві виступає вище командування, у менеджменті – організація. Що
стосується філософського аспекту, то в цьому випадку носієм стратегії є
“суб'єкт життя” [1; 7].
Поняття “суб'єкт” (від лат. subjectus – лежачий унизу, що знаходиться в
основі, від sub – під і jaco – кидаю, скарбу підстава) позначає носія
предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямований
на об'єкт [12, 633]. “Суб'єкт завжди носить конкретний характер. Це
виявляється, по-перше, у тім, що він виступає або як конкретна особистість,
що діє свідомо і відповідально за свої дії, або як конкретне надособистісне
соціальне утворення, за умови, що в утворюючих його людей є загальні
інтереси, мети, дії, що вони являють собою деяку цілісність. Конкретність
суб'єкта виявляється, по-друге, у тім, що його предметно-практична чи
діяльність пізнання націлені на конкретний об'єкт” [5, 79-80].
Ідею суб'єкта життя запропонував С.Л. Рубінштейн у середині 30-х років як
своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя [10, 10]. Для вивчення
життєвого шляху, з'ясування причинного зв'язку активності і розвитку
особистості зі змінами її життя, було запропоноване поняття “життєві
відносини” особистості, серед них названі три: відношення до предметного
світу, до інших людей і до самого себе. Рубінштейн вивчив того, хто зв'язує в
самім житті її лінії своїм власним “вузлом” і назвав його суб'єктом, тому що
людина зв'язує їх сама, а потім по-своєму і тим самим інакше, ніж інші –
особистість, як суб'єкт життя. У нашій роботі ми будемо дотримувати
визначення поняття “суб'єкт життя”, запропоноване М.А. Лепським, який
визначає його, як “своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя, що
виявляється в тім, як будуються вчинки, лінії поводження на основі бажань і
реальних можливостей” [7, 112].
Суб’єктом життя можуть виступати особистість, соціальна група, суспільство в
цілому. Виходячи з того, що особистість, соціальна група, суспільство в
цілому являють собою соціальний рівень життя, тому правомірним буде вважати
носієм стратегії суб'єктів життя – особистість, соціальну групу, суспільство
в цілому, що ми поєднуємо загальним поняттям “соціальний суб'єкт”.
Об’єкт життя. Поняттю “соціальний суб'єкт” протистоїть “об'єкт життя”.
Об'єкт – “(лат. objectum – предмет, від objicio – кидаю вперед, протиставляю),
те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній
діяльності” [12, 437]. Відповідно визначенню об'єкта, об'єкт життя визначається
як те, що протистоїть соціальному суб'єкту в ході життєдіяльності на основі
його потреб і реальних можливостей. На нашу думку, як об'єкт життя виступає
навколишнє середовище, у якій приходиться існувати соціальному суб'єкту.
Завдяки навколишньому середовищу він одержує можливість обмінюватися енергією,
речовиною й інформацією як із усім середовищем, так і з окремими її частинами,
що забезпечує збереження і розвиток соціального суб'єкта як такого. Складовою
частиною навколишнього середовища соціального суб'єкта є середовище соціальне,
обумовлене, як “навколишнє суспільне людини, матеріальні і духовні умови його
існування, формування і діяльності” [12, 624]. Як об'єкт життя можуть виступати
особистість, соціальні групи, суспільство в цілому і біосфера Землі. Для
об'єднання даних понять ми будемо використовувати поняття “життєве середовище”.
Друге питання, що виникає при аналізі визначення “стратегії життя”, це – при
яких умовах виникають протиріччя? Таких випадків три: по-перше, коли
інтереси, цілі, ідеали, наміри соціального суб'єкта не збігаються з
інтересами, цілями, ідеалами і/чи намірами життєвого середовища (стосовно
відношення наступних об'єктів життя: особистість, соціальна група і
суспільство в цілому) [1]; по-друге, коли потреби, наміри і дії обмежуються
тими рамками, у які ставить життєве середовище соціальний суб'єкт [1]; по-
третє, коли виникають особливі умови, у яких існування соціального суб'єкта
характеризується наявністю безлічі труднощів, аж до екстремальних ситуацій
[7].
Отже, говорити про стратегію життя, як про спосіб дозволу протиріч можна в
наступних випадках: по-перше, коли спосіб дозволу життєвих протиріч змінює
напрямок життєвого шляху соціального суб'єкта (коли знайдена відповідь на
питання – куди); по-друге, коли дозволяються найбільш життєвоважливі
протиріччя соціального суб'єкта.
Також додамо наступне: крім життєвих протиріч у визначенні стратегії життя
К.А. Абульханова-Славська використовує поняття “спосіб”, точніше “спосіб
рішення”. Спосіб рішення означає варіативність поняття “стратегія життя”,
коли вибір визначеної альтернативи залежить від суб'єктивних переваг,
індивідуальних властивостей суб'єкта життя, а також умов і вимог об'єкта
життя.
Таким чином, стратегія життя – це поняття, що відображає варіант вирішення
життєвоважливих протиріч, що виникли в процесі життєдіяльності соціального
суб'єкта.
Література
1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991. – 299 с.
2. Большая советская энциклопедия / Под ред. А.М. Прохорова. – 3-е изд. –
Т. 9. – М.: Советская энциклопедия, 1972. – 623 с.
3. Большая советская энциклопедия / Под ред. А.М. Прохорова. – 3-е изд. –
Т. 24, Ч. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1976. – 608 с.
4. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. Учебник. – 3-е изд. – М.:
Гардарика, 1998. – 528 с.
5. Воловик В.И. Философия истории. Курс лекций. – Запорожье, 1995. – 152 с.
6. Воловик Г.В. Життя як цілісність: соціально-філософський аналіз.
Автореферат на здобуття . канд. філософ. наук. – Запоріжжя, 2001. – 18 с.
7. Лепский М.А. “Свет” и “тень” социальной перспективы. – К.: Молодь,
2000. – 410 с.
8. Лепський М.А. Соціально-філософський аналіз взаємозв’язку життя та
смерті: проблема виживання. Автореферат на здобуття . канд. філос. наук. –
Запоріжжя, 1997. – 24 с.
9. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. –
М.: Дело, 1992. – 702 с.
10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. – 720 с.
11. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник для вузов. – 3-е
изд. – М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1999. – 416 с.
12. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. Аверинцев, Э.А.
Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. – М.: Советская Энциклопедия, 1989. – 815 с.
|